Жіл собі колись один хлопчик. Він служив пажем в багатому замку.
Хлопчик він був слухняний, і все в замку його любили – і знатний граф, його пан, якому він прислужував, ставши на одне коліно, і огрядний старий дворецький, у якого був на побігеньках.
Замок стояв на краю кручі, над морем. Стіни у нього були товсті, і на тій його стороні, що виходила на морі, в стіні були невеликі дверці.
Вели ті дверцята на вузькі сходи, а сходи спускалися по обриву до води. По її сходинкам можна було зійти на берег і сонячним літнім ранком скупатись іскристому морі.
Навколо замку розкинулися квітники, сади, лужки, а за ними обширна поросла вересом пустка тягнулася до віддаленого гірського ланцюга.
Маленький паж любив гуляти по цій пустці у вільний час. Там він бігав, скільки хотів, ганявся за джмелями, ловив метеликів, розшукував пташині кубла. Старий дворецький охоче відпускав пажа гуляти – він знав що здоровому хлопчикові корисно попустувати на свіжому повітрі. Але перед тим, як відпустити пажа, старий завжди застерігав його:
- Тільки дивися, малюк, не забудь мого наказу: гуляти гуляй, але держись подалі від Горба Фей. Адже з “маленьким народом” треба триматися насторожі.
Горбом Фей він називав невеликий зелений горбик, що підносився ярдах у двадцяти від садової хвіртки. Люди говорили, що в цьому горбику мешкають феї і вони карають кожного, хто осмілиться наблизитися до їх житла. З тої причини сільські жителі за півмилі обходили горбик навіть вдень.
А вночі люди і зовсім не ходили по пустці. Адже всім відомо, що по ночам феї вилітають з своєї обителі, а двері в неї залишаються відкритою настіж. Ось і може трапитися, що який-небудь невдалий смертний і потрапить через ці двері до фей.
Але хлопчик-паж був смільчак. Він не тільки не боявся фей, але прямо-таки жадав побачити їх житло. Йому не терпілося дізнатися, які вони, ці феї!
І ось одного разу вночі, коли всі спали, хлопчик тихенько вибрався з замку. Відкрив дверці в стіні, втік з кам'яних сходів до моря, потім піднявся на вересову пустку і спрямувався прямо до Горба Фей.
До великої його радості, виявилось, що люди таки правду говорили - верхівка Горба Фей була як ножем зрізана, а зсередини лилося світло.
Серце у хлопчика забилося – так йому було цікаво дізнатися, що там всередині! Він зібрався з духом, вибіг на горбик і стрибнув в отвір.
Долетівши до низу опинився він у величезному залі, освітленому свічками. Тут за блискучим столом сиділо безліч фей, ельфів, гномів. Одягнені вони були хто в зелені, хто в жовті хто в рожеві плаття. У інших одяг був блакитні, лілові, яскравочервоні.
Хлопчик, стоячи в темному кутку, дивувався на фей і думав: “Скільки їх тут, цих маляток! Як дивно, що живуть вони по сусідству з людьми, а люди нічого про них не знають!” І раптом хтось з фей проголосив.
- Несіть кубок!
Негайно два маленькі ельфи-пажі в яскраво-яскраво-червоних лівреях кинулися від столу до крихітної стінної шафи в скелі. Потім повернулися, згинаючись під тягарем прекрасного срібного кубка, багато прикрашеного зовні і позолоченого всередині.
Вони поставили кубок на середину столу, а всі феї заплескали в долоньки і закричали від радості. Потім вони по черзі стали пити з кубка. Але скільки б вони не пили, вина в посудині не меньшало. Весь час вина залишалось по вінця хоча ніхто його не доливав. До тогож вино в кубку весь час мінялось. Кожен, хто сидів за столом, по черзі брав у руки кубок і говорив, якого вина йому хочеться покуштувати.
“Добре б понести цей кубок додому! – подумав хлопчик-паж. – Бо ж н...