Весною орел, налагодившись мостить гніздо, вибрав дуб старий-престарий, товстий та високий, а на кінці гільчастий.
Коли орел почав мостить гніздо, кріт виліз з-під землі і побачив, що орел працює над гніздом. Йому жаль стало, що орел дарма приклада своє старання, бо він добре знав, що дуб той не сьогодні, так завтра повалиться; всі коріння дуба потрупішили. Кріт підняв вгору голову і сказав: “Не мости на цьому дубі гніздо, у нього всі коріння підгнили. Як підніметься буря, він повалиться, дарма пропаде твоя праця і занапастиш своїх дітей”. Орел розгнівавсь і з серцем відповів: “Твоє діло в землі копаться, а не учить того, хто більше забув, чим ти знаєш”. Кріт каже: “Хоч ти, орле, і багато знаєш, а того знать, що я знаю, ти не можеш знать. Не хочеш мене послухать — і не треба, опісля будеш жалкувать”. Орел сердито крикнув на крота: “З таким сліпцем, як ти, я і розмовлять не хочу”. Кріт завернувсь і поліз під землю.
Пройшов тиждень, пройшов другий. Орлиха нанесла яєць, висиділа їх, вилупились орлята. Орел з своєю жінкою були дуже раді, не могли налюбуваться на своїх діток. Не пройшло й трьох днів, як піднялась велика буря. Ліс зашумів, загудів, піднялась тріскотня. Як налетіла буря на той самий дуб, де було орляче гніздо, він, бідолага, скрипів, скрипів і не витримав, разом із землею вивернуло його. Поваливсь дуб на землю, а орленята полетіли, як галушки; попадавши з такої височині на землю, розбились до смерті... Орел з орлихою поплакали, поплакали, а горю своєму все ж таки не допомогли. Тоді орел згадав про крота: “Ех, дурний я, чого я не послухав крота? Не трапилось би такого нещастя. Недарма кажуть старі, що й з великим розумом без практики і досвіду можна в дурнях залишиться”....