Жив колись багатий чоловiк, i було у нього три доньки. От заманулося йому дiзнатися, чи справдi вони його люблять. I запитує вiн старшу доньку:
– Скажи, як ти мене любиш, донечко?
– Як життя своє! – вiдповiла та.
– Це добре, – каже вiн. I запитує середню:
– А ти як мене любиш, донечко?
– Над усе на свiт! – мовила вона.
– Дуже добре, – каже вiн. I запитує молодшу:
– А ти ж як мене любиш, моя голубко?
– Я люблю тебе так, як м'ясо любить сiль, – вiдповiла наймолодша донька. Розгнiвався батько.
– Значить, ти мене зовсiм не любиш. – вирiшив вiн.
– А якщо так, то геть iз мого дому. Батько виштовхав її й зачинив на нею дверi. Пiшла дiвчина з-перед очей. Надибала болото, нарвала очерету і сплела собi накидку з каптуром. Загорнулась у неї, щоб заховати своє небiдне вбрання, й пiшла далi. Нарештi дiсталася вона якогось будинку.
– Чи не потрiбна вам служниця? – запитала.
– Ні, – вiдповiли їй. Менi нiкуди йти, – проситься дiвчина.
– Я робитиму все, що накажете, без платнi.
– Що ж, – вiдповiдають їй, – якщо хочеш чистити казани i мити каструлi, залишайся! I вона лишилась. I оскiльки нiкому не сказала, як її звати, то прозвали дiвчину Очеретяна Шапка.
Якось сусiди справляли великий бал, i всiм слугам дозволили подивитися на знатних вельмож. Але Очеретяна Шапка мовила, що дуже втомилась й лишилася вдома. Та тільки-но всi пiшли, вона зняла свою очеретяну накидку й каптур, вмилась і теж рушила на бал.
Виявилось що вона найпривабливiша на балу! Син хазяїна теж прийшов на бал. Вiн одразу закохався в Очеретяну Шапку i цiлий вечiр танцював лише з нею. Наприкiнцi балу Очеретяна Шапка непомiтно зникла. I коли всi iншi служницi повернулися, вона вже накинула на себе очеретяну накидку i вдала, що спить. А вранцi служницi розповiдали:
– Що вчора було на балу! Приїхала туди молоденька ледi – гарна, багато вбрана! Наш молодий хазяїн очей з неї не зводив!
– От би менi хоч глянути на неї! – вiдповiдає Очеретяна Шапка.
-– Так у чому ж рiч! Сьогоднi ввечерi знову бал, вона, мабуть, теж приїде. Та коли настав вечiр, Очеретяна Шапка знову сказала, що стомилась і залишається вдома. Але не встигли слуги за собою дверi зачинити, як вона зняла з себе очеретяну накидку, вмилась i мерщiй на бал.
Молодий хазяїн вже її очiкував. I знову танцював, не зводячи очей, тiльки з нею. А наприкiнцi балу Очеретяна Шапка непомiтно вийшла i побiгла додому. Коли ж служницi повернулись, вона вже встигла накинути на себе очеретяну накидку i вдала, що спить. Наступного дня служницi розповiли:
– Ой, Очеретяна Шапко, якби ти побачила ту ледi! Вона знову була на балу. А наш молодий хазяїн очей з неї не зводив.
– Ну, що ж, – каже Очеретяна Шапка, – я б не проти глянути на неї.
– То пiшли з нами. Сьогоднi ввечерi знову бал! Вона, напевне, буде! Та коли настав вечiр, Очеретяна Шапка знову сказала:
– Я дуже стомилась. Якщо хочете, iдiть, а я лишуся вдома. Тiльки-но вони вийшли, як дiвчина скинула свою очеретяну накидку, вмилась i поспiшила на бал.
Молодий хазяїн був безмежно радий. Вiн знову танцював з нею i очей не зводив. Цього разу вiн запитав, як її звати, звiдки вона родом, але вона не вiдповiла. Тодi вiн подарував їй перстень i сказав, що помре з нудьги, якщо бiльше її не побачить. I все ж наприкiнцi балу Очеретяна Шапка знову непомiтно зникла. Коли служницi повернулись, вона вже встигла накинути на себе очеретяну накидку i вдала, що спить. А зранку служницi їй розповiдали:
– От бачиш, Очеретяна Шапко, не пiшла вчора з нами, а тепер уже нiколи не побачиш тiєї ледi. Балiв бi...