Давно це трапилось. В одному селі на схилі високої гори мешкав селянин Соднам. Жив він не багато, але й не убого. Було у нього два яки та невелика отара овець.
Цілий день Соднам працював у полі, а овець випасав йому сирота на ім'я Норсан. Зранку, на сході сонця, виганяв Норсан отару на пасовище, а ввечері приганяв назад. За це Соднам виділив йому комірчину в своїх хаті і давав трохи їжі: цзамби, ячмінних налисників, а інколи і кварту молока або сушеного сиру. Норсан мешкав в своїй кімнатці не один. Разом з ним жили цуценя і котеня. Голодними підібрав їх Норсан на вулиці, приніс до себе і нагодував. З того часу стали вони нерозлучними друзями.
Гонить Норсан овець на пасовище, котеня за пазуху запхає, а цуценя поруч біжить та на Норсана поглядає. Вівця загубиться – цуценя шукати допомагає. Сяде Норсан обідати, а цуценя і котеня вже тут як тут. Сам їсть Норсан і зі своїми друзями ділиться. Так проходили день за днем. Тільки несподівано звалилась на Норсана біда. Погнав він якось овець на гірське пасовище, а ввечері повернувся додому і занедужав. Наступного ранку нариви на тілі повиступали, язик рознесло і голос майже зник. Лежить Норсан в своїй комірчині на вовняній підстилці, говорити не може, тільки очі ще дивляться – живий, значить. Принесе йому Соднам цзамби і чаю, а Норсан ні їсти, ані пити не може. Через кілька днів стало йому зовсім погано. Весь вогнем горить, голова важка стала – не підняти. “Ну,– думає Норсан,– мабуть, смерть прийшла. ” І тут чує він, наче розмовляють двоє.
Один говорить: – Захворів наш Норсан, і ніхто не знає, як його вилікувати. Другий у відповідь зітхає: – А ми б і раді допомогти, та тільки він нашої мови не розуміє. “Хто б це міг бути?”– здивувався Норсан, з зусиллям відкривши очі. Дивиться і бачить в кутку котеня з цуценям, і котеня у цуценяти питає:
Скажи, що за хвороба у нашого товариша? – Він на пасовищі отруйним шпичаком вколовся,– відповідало йому цуценя,– від цього і хвороба утворилась.
– Чи не знаєш ти, як хворобу вилікувати? – продовжувало котеня.
– Лікування дуже просте,– мовило цуценя,– треба кров чорної кози змішати з настоєм тігми – тигрової трави,– тою сумішшю змастити нариви, а козячу печінку з'їсти – тут вся хвороба і зникне. Тільки як пояснити це нашому товаришу?
Слухає Норсан і не знає навіть, чи сниться йому, чи насправді все це. Наступного дня приніс, як звичайно, Соднам їжу та пиття своєму пастуху. Зібрався з силою Норсан і розповів йому, як хворобу можна вилікувати.
– Добре,– погодився Соднам,– давай спробуємо. Пішов він в гори, назбирав тигрової трави і зробив настій, про який говорив йому юнак. Потім цим настоєм змастив нариви на тілі Норсана, а козячу печінку юнак з'їв. Не пройшло і двох-трьох днів після цього, як Норсан зовсім одужав. І горло не болить, і нариви зникли.
Минув з того часу рік чи два. Але одного разу, ранньою весною раптом захворіла донька селянина. Заболіла у неї голова, та настільки сильно, що вона цілими днями галасувала. Все робив Соднам, аби допомогти своїй єдиній дитині: і лікарів гукав, і богам жертви приносив – та тільки все даремно. Дівчині з кожним днем ставало гірше… Від горя Соднам зовсім закинув своє господарство. Лише Норсан, як раніше, виганяв овець на гірське пасовище, але на серці у нього було дуже важко. Згадав Норсан, як сам мучився, і йому до сліз ставало жаль нещасну дівчину. Одного разу вночі Норсан ніяк не міг заснути і довго лежав із закритими очима. І раптом чує – хтось поруч говорить:
– Дивись, як стараються лікарі: і ліки дівчині д...