Жив на світі бідний пастух Чемід-чудзін.
З дитинства він сильним і спритним був, сильніше за всіх своїх однолітків. А як підріс, так його і дорослі побоюватися і поважати стали. Знали все, що кому з них з силачем Чемід-чудзіном в бою не справитися: всякого він легко однією рукою переможе.
Багато років пас бідний пастух Чемід-чудзін стада багатого Чанара. Але одного разу розгнівався багач на свого пастуха і прогнав його. Звалив Чемід-чудзін торбинку на плечі і пішов світ за очі.
Довго йшов він, втомився.
Привела його дорога в густий ліс. Вибрав Чемід-чудзін тінисту поляну, поклав під дерево торбинку, ліг і заснув.
Спить він і бачить сон - ніби підходить до нього старий з великою білою бородою і говорить:
"Здрастуйте, багатир".
"Який я багатир! Я простий пастух", - відповідає Чемід-чудзін.
"Ні, ти багатир. Слухай, що я тобі скажу. Під цим деревом, в тіні якого ти спиш, є залізні двері. Двері ці ведуть в підземелля. Вже сто чотири роки стоїть там чарівний кінь і чекає багатиря, який його осідлає. Сідай на нього, і станеш справжнім багатирем. Не давай в образу слабких, допомагай бідним і карай злих і багатих".
Прокинувся Чемід-чудзін - і сам не знає, вірити своєму сну або не вірити. Встав він на ноги, схопив за нижні гілки дерево, під яким спав, вирвав його і бачить, - в глибині ями великі залізні двері.
"Здається, старий-то мені правду сказав", - подумав Чемід-чудзін. Відкрив він двері і спустився в підземелля.
Не пройшов він і трьох кроків, як з'явився перед ним, немов з-під землі, білосніжний кінь. Грива у коня кільцями, шерсть шовкова, підкови з чистого золота. Дорогоцінне сідло на коні, і привішена до сідла багатирська зброя.
Зупинився кінь перед Чемід-чудзіном і заіржав, немов від радості. Чемід-чудзін не став довго роздумувати. Схопився він на коня, виїхав з підземелля і помчав по лісовій дорозі.
Доїхав він до першого перехрестя, і зустрівся йому незнайомий багатир на сірому коні.
- Куди, багатир шлях тримаєш? - питає Чемід-чудзін.
- Їду я в турецьку землю. Там збираються багатирі зі всієї землі. Хто опиниться всіх сильніше того падишах свою дочку віддасть.
- А як звуть тебе?
- Звуть мене - Сагиб-алі.
- Сагиб-алі, візьми мене з собою.
- Поїдемо, дорога широка - двом місце вистачить.
Довго їхали багатирі через дрімучі ліси, через високі гори. Їдуть багатирі, бесіду дружню ведуть, а Сагиб-алі і говорить:
- Брате, марно ми в турецьку землю їдемо. Адже там падишах нас один з одним боротися примусить. Доведеться нам в єдиноборстві один на одного руку підняти. Давайте краще хай один з нас до турецького падишаха їде а інший від перехрестя в іншу сторону.
Так і порішили, обійнялись на прощання, та заприсяглись що як що не прийде хто-небудь, значить, трапилося з ним яке-небудь нещастя
.Присягнулися багатирі, розпрощалися і роз'їхалися в різні боки.
Поїхав Сагиб-алі направо. Багато країн він об'їздив, багато слабких і скривджених захищав, багато добра людям зробив - і стало ім'я його відомим від моря до моря.
Одного разу, коли він їхав дрімучим лісом, почув голос:
- Багатир, врятуй мене від злої смерті, допоможи мені. Злий чарівник тримає мене тут в неволі.
Сагиб-алі під'їхав до краю дорогі і побачив, що до дерева прив'язана молода красива дівчина.
Зіскочив багатир з коня, розрубав мотузки. А дівчина раптом перетворилася на величезну змію і проковтнула його.
Перелякано заіржав чорний кінь і кинувся від дороги в гущавину.
А Чемід-чудзін їхав та їхав прямою дорогою в турецьку землю. На третій день шляху зустрівся йому старий з вели...