Давним-давно були такі часи, що молодих хлопців кликали в армію, коли їм було двадцять років. З одного великого села скликали п'ятдесят призовників. Як почали придивлятись, що той сліпий, кривий, а той недочуває, вибрали з тих усіх двох хлопців, що годні служити в армії. їх брали в армію, а служити треба було далеко і довго — двадцять років. Коли з армії повертаються, то їм — сорок років. Ну й ті два хлопці служили в армії добре, їм за те платили гроші. А коли поверталися з армії додому, то треба було йти пішки із села на село, і так добиралися до своєї хати.

В одному селі хлопці залишились ночувати, бо вже було темно, а ця хата була скраю села коло самого лісу. Жили у тій хаті старий дідусь та бабуся, жили бідно. Коли вони зайшли, спитали:

— Дідусю, чи можна у вас переночувати, бо до другого села далеко йти?

— Я хати не бороню,— мовив дідусь,— але в мене нема постелі.

Вони кажуть:

— Це нічого, ми й на землі переночуємо. Дід вийшов надвір, вніс соломи до хати, постелив на землі, й полягали спати. Та один солдат вночі, о дванадцятій годині, прокинувся. Йому дуже захотілося пити води. Устав він, почав шукати, щоб води напитися. Але не зміг нічого знайти — ні відра, ні горнятка. Коли дід прокинувся і почув, що хтось ходить по хаті, питає:

— Хто це? Хто це?

— То я, солдат той, що ночує у вас.

— Чого ти не спиш, а ходиш? — питає дід.

— Я дуже хочу пити води.

— У мене немає, ні в чім воду тримати, ні чим напитися,— каже дід.

— А як то так? — дивується солдат. А дід каже:

— У мене криничка під хатою, під самою стріхою, то коли мені треба, то я піду і нап'юся. Якщо тобі хочеться, то йди напийся та лягай спати.

Солдат так і зробив. Вийшов з хати надвір, дивиться, а коло хати криничка стоїть і вода в ній блищить. Нахилився до кринички-і почав пити воду. Коли почав пити, а з водички тільки: буль-буль-буль. І з кринички виходить свинка. А солдат коли побачив, то перелякався, що з кринички вийшла свинка. Вона до нього заговорила дівочим голосом:

— Не бійся, солдатику-хлопчику, мене. Я буду твоєю жінкою, а ти моїм чоловіком, бо я тобі суджена.

Солдат здивувався: як то може бути, щоб він свинку мав за жінку, і каже:

— Як то зрозуміти, щоб ти була моєю жінкою? Ти — тварина, а я — людина. Мені треба жінки, щоб сорочку випрала, їсти зварила, в хаті прибрала. А ти все це не вмієш.

— Я все вмію робити,— каже свинка,— шити, прясти, їсти варити і ще до того дітей тобі народжу гарних, що в світі таких немає, тому що я тобі суджена. Тільки вислухай мене, я тобі про все розкажу, але щоб ніхто про це не знав. Сама я царівна. Була найкраща в світі, а через мою красу відьма перекинула мене у свиню і так прокляла:

«Тоді лиш станеш такою дівчиною, як ти була, коли на твоїй голові буде вінець». А щоб те не сповнилось, то мене на дно в криничку поставила, щоб мене там ніхто не знайшов. А ти якраз трапився, бо мені можна від дванадцятої до першої години ночі виходити з кринички, і хто мене перший зустріне, за цього я повинна заміж вийти. А це все моя доля, бо якраз ти мені попався молодий і красивий хлопець.

Солдат усе це вислухав, але згоди не дав.

— Ти свинка. Як я буду з тобою жити, коли згадаю, що ти свинка, мені страшно стає. А вона каже:

— Як тобі, так і мені суджено, щоб я була твоєю жінкою, а ти моїм чоловіком. Як цього не буде, то ти не житимеш на світі. Запам'ятай, що я ще стану дівчиною.

— Як то може бути,— питає солдат,— щоб ти могла перекинутись у дівчину?

— Коли ми будемо в церкві брати шлюб і свячена вода бризне на мене, я зразу...