Сталося це давним-давно. Жили в одній гірському селі старий із старою. Цілий день вони працювали, а багатства все не додавалося.
Ось як-то раз по весні відправився старий у гори хмиз збирати. Йшов він, йшов, поки не потрапив у лісову гущавину. Зупинився старий перепочити. Раптом чує - кричить хтось:
- На тобі! Отримуй! На?! А тут і інший голосок почувся:
- Ну постривай! Я тобі помщуся!
Здивувався старий, навколо озирнувся - немає нікого! Вирішив він тоді у траві подивитися. Розсунув зарості, та як укопаний і зупинився. Дивиться - очам не вірить: дві миші борються займаються! Одна миша товста, а інша - худа! Товста мишу на худу навалила ся і кричить:
- На тобі! Отримуй! Отримуй!
Придивився старий до мишей краще, та від подиву аж присвиснув:
"Ось чудеса, - думає він. - Ніяк ця худа миша - та сама, що в мене в домі живе. Та й товсту знаю - з будинку сусіда-багатія вона буде".
Поспішив старий додому - старій про мишаче сумо розповісти.
- Здається мені, - сказала стара, - що неспроста наша миша така худа. Ми з тобою в бідності живемо, от і миша нам під стати!
- Давай-но, стара, - запропонував старий, - спробуємо її трохи підгодувати. Може, сили у неї й додасться?
Зібрала стара залишки рисової муки і спекла рум'яний коржик. Поклав старий корж перед мишачої норкою. На ранок дивиться - ні коржі, та й ні єдиної крихти не залишилося.
Зраділи старі:
- Нарешті, - кажуть, - наша бідна миша досхочу наїлася! Тепер вже точно - сил у неї для боротьби сумо додасться!
На наступний день вирушили старий із старою в гори. Дуже старій хотілося подивитися, як миші змагаються.
Причаїлися вони за деревом і стали чекати. Раптом чують, кричить товста миша:
- Маєш! На?! А худа їй раптом як закричить у відповідь:
- Ну, постривай у мене! Подивимося, хто кого! Сама отримуй!
Повалила худа миша товсту на траву.
- Дай перепочити, - почала благати товста миша.
Віддихалась вона і питає:
- Що за диво з тобою, сестро, сталося? Вчора я тебе легко перемагала, а сьогодні ти ніби сильніше стала?
- Що правда, то правда, - погодилася худа миша. - Бачиш, сестрице, тобі мене не зрозуміти: ти в багатому домі живеш, а я в бідному. Нечасто мені вдається вдосталь поїсти. Так от вирішили господарі мене підгодувати - поклали до нори рисову перепічку. Думаю я, що тепер кожен вечір мене частування будинку чекати буде.
- Як же я люблю рисові коржі! - Зітхнула товста миша. - І зовсім ніхто мене ними не пригощає! Послухай, сестрице, принесла б ти мені шматочок спробувати.
Похитала худа миша головою:
- Ні, - каже, - не можу. Негоже мені з дому свого рисові коржі тягати, там і без того їсти нічого. Не можу я тебе задарма годувати.
Задумалися товста миша, а потім і питає:
- А якщо не дурно? У мого хазяїна грошей сила-силенна. Тільки адже гроші - це не рисові коржі, ними ласувати не будеш. Давай мінятися! Я тобі монету, а ти мені шматок коржа! Зраділа худа миша:
- Гаразд, - каже, - так і зробимо.
Почули старий із старою про мишачий домовленість і додому поспішили. Зайняла стара у сусідів рисового борошна, та коржів напекла. Ось, нарешті, настав вечір. Прийшла товста мишу до худої в гості. З'їла товста миша коржика і каже:
- Я монету принесла, як умовлялися. Взяла худа миша монету, та на Старикова божницю поклала.
З тих самих пір так і повелося. Стала товста миша вечорами до худої в гості ходити, так справно домовленість мишачий виконувати. Як прийде, обов'язково монетку з дому багатія принесе. Пригостить її худа миша коржем, а монетку на божницю покладе.
Розбагатіли мало-помалу старий із стар...