Украла собі лисичка-сестричка курочку та й біжить. Біжить та й біжить, от стала її ніч застигати. Бачить вона хатку, заходить туди, вклонилась звичайненько та й каже:
Добривечір, люди добрі!
— Дай боже здоров'ячка.
— Пустіть переночувати!
— Ой, лисичко-сестричко, у нас хатка маленька,— ніде буде тобі лягти.
— Дарма, я під лавкою зігнуся, хвостиком обгорнуся та й переночую. Хазяїн каже:
— Добре, ночуй!
— А де ж я свою курочку подіну?
— Пусти її під піч.
От вона так і зробила. А вночі нишком устала, курочку з'їла й пір'ячко загребла. Другого дня встала раненько, вмилася біленько, господареві на добридень дала.
— Ой, де ж моя курочка?
— А під піччю.
— Я дивилась, там нема. Та сіла та й плаче.
— Тільки й було добра, що курочка, та й ту забрано. Віддай мені, хазяїне, за курочку качечку!
Нема що робити,— треба давати. Взяла качечку в мішок та й пішла. Біжить та й біжить, аж застигла її на дорозі ніч.
Бачить вона хатку, заходить туди та й каже:
— Добривечір, люди добрі! Ті:
— Дай боже здоров'я!
— Пустіть переночувати!
— Не можна, лисичко-сестричко; у нас хатка маленька, ніде буде тобі лягти.
— Дарма, я під лавкою зігнуся, хвостиком обгорнуся та й переночую.
— Ну, добре, ночуй!
— А де ж я свою качечку подіну?
— Пусти її в хлів між гуси.
От вона так і зробила. А сама вночі нищечком устала, качечку з'їла й пір'ячко загребла.
Другого дня встала раненько, вмилася біленько, хазяїнові на добридень дала.
— А де ж моя качечка?
Глянув у хлів — нема. Каже хазяїн:
— Мабуть, гусей випускали, так випустили її. Лисичка плаче:
— Тільки й добра було, що качечка, та й те забрано. Віддай мені, хазяїне, за качечку гусочку!
Нема що робити,— треба давати. Взяла гусочку в мішок та й пішла.
Іде та й іде... Аж ізнову вечір настає. Бачить вона, що стоїть хатка, зайшла туди та й каже:
— Добривечір, люди добрі! Пустіть переночувати!
— Не можна, лисичко-сестричко: у нас хатка маленька, ніде тобі буде лягти.
— Дарма, я під лавкою зігнуся, хвостиком обгорнуся та й переночую. Вони кажуть:
— Ну, добре, ночуй!
— А де ж я свою гусочку подіну?
— Пусти в хлів до ягнят.
От вона так і зробила. А сама вночі нищечком устала, гусочку з'їла і пір'ячко загребла.
Другого дня устала раненько, вмилася біленько, хазяїнові на добридень дала, а тоді:
— А де ж моя гусочка?
Подивились — нема! От вона й каже хазяїнові:
— Де я не бувала, такої пригоди не зазнавала, щоб у мене що вкрадено! Хазяїн і каже:
— То, може, ягнята затоптали її. От лисичка:
— То вже як хоч, хазяїне, а віддай мені ягня.
Віддали. Узяла те ягня та й пішла.
Біжить та й біжить,— зустрічає її знову ніч.
От вона, побачивши хатку, стала проситися на ніч,
і знов давай казати:
— Пустіть, люди добрі, переночувати!
— Не можна, лисичко-сестричко: у нас хатка маленька, ніде буде тобі й лягти.
— Дарма, я під лавкою зігнуся, хвостиком обгорнуся та й переночую.
— Добре, ночуй!
— А де ж своє ягня подіну?
— Пусти в загороду.
От вона так і зробила. А вночі нищечком устала та й з'їла те ягня.
Другого дня встала раненько, вмилася біленько, хазяїнові на добридень дала. А далі:
—Де ж це моє ягня?
Сіла та й давай знову плакати, каже:
— Де я не бувала, такої пригоди не зазнавала, що одно було добро, та й те вкрадено. Хазяїн і каже:
— Ото невістка гнала воли, то, може, й випустила.
От вона й каже йому:
— Ну, як собі хоч, хазяїне, а віддай мені невістку.
Свекор плаче, свекруха плаче, син плаче, діти плачуть. А лисичка таки взяла невістку в мішок. От іще вона не вийшла та якось там відвихнулась із хати, а син узяв вив'язав з мішка невістку, ...