Лисиця не раз навідувалась до курника одного мужика, мусила поласувать курятинкою, та все ніяк не могла добраться до курей. Півень гимонський як тільки почує шелест, почне кричать, а собаки прибігали на крик півня і проганяли лисицю геть з двору. Одного разу лисиця вигадала, як одурить півня. Кури паслись на городі по картошках, ловили там всяких комах. Лисиця, побачивши курей, убралась черницею, взяла в руки чотки з реп'яхів і пішла до курей. Надійшла супроти курей і каже: “Здоровенькі були, раби божі!” — “Здрастуй, матушка! — обізвались кури.— Відкіля тебе бог несе?” — “Та я йду з пустелі, з П'ятницького монастирю, а держу путь на святі гори, іду поклониться святим мощам; ходіть і ви зі мною, я вас проведу до святих гір”.— “Ні, матушко, ми від свого дому нікуди не підем,— відповів півень.— Нам молиться нема потреби, у нас гріха нема”.— “Ах ти, гріховодник, безбожник ти! Як ти смієш сказать, що у тебе гріха нема? Ти, півнику, грішник великий. Тобі враг голову помрачив. Ти подумай гарненько, у тебе гріха і в мішок не вбереш. Як тільки тебе господь бог витримує! По закону треба жить тільки з однією жінкою, а ти маєш у себе більше десятка. За такий великий гріх тобі треба обійти всі святі місця і тоді ти від всіх гріхів не відкупишся. Як тобі не соромно блудничать? Іди, я тебе посповідаю; бог тобі наполовину гріхів збавить”.

Півень не хотів підходить до лисиці, опинався. Лисиця тоді каже: “Чого ж ти, півнику, соромишся? Я тобі добра бажаю. Посповідайся, раб божий, а то ти на тім світі місця собі не знайдеш. В смолі будеш кипіть день і ніч, і вік вічний відтіля не виберешся”.
Півень устрашився вічної муки, погодивсь посповідаться. Підійшов до лисиці, нахилив голову, а вона хоп його за крила і каже: “Не гідний ти, півнику, жить на білому світі; за свої тяжкі гріхи я повинна придать тебе смерті, бо ти ніколи не відмолиш своїх гріхів, а тільки будеш уводить в гріх курей”. Півень бачить, що попався в пльонку, почав вигадувать, як одурить лисицю. Кури одна за другою помчались до двору, а півень залишився сам у неволі. Півень почав улещать лисицю: “Матушко, відпусти мене, я більше не буду грішить”.— “Та про що ти, півнику, хлопочеш, не все одно тобі помирать? Що сьогодні, що завтра — однаково”.— “Та я знаю, що помирать раз; а тут бачиш, яке діло: всі домашні птахи змовились робити жіночий монастир; кури, качки і гуси пострижуться в черниці, а мене вибрали дяконом за мій дзвінкий голос. Мені хотілось послужить богу, може, він мені гріхів збавить. І, окрім того, птахи мені доручили знайти ігуменшу. Так, може, ти будеш так ласкава, погодишся стать ігуменшою?” — “А чого ж? Я по монастирях ходила, монастирські порядки знаю”.— “Ну, так от і діло, ти побудь, матушко, тут, а я піду, скажу своїм, що ігуменша знайшлась, а за тобою зараз прийде титар і підтитарший, вони домовляться з тобою”.
Лисиця півня відпустила. Тут вона подумала собі: “От коли я поласую; тепер всі птахи моїх рук не минуть...”
Півень увійшов у свій двір, побачив собак і каже: “А побіжіть лишень на город, подивіться, що воно там за манія проявилась? Прийшла якась черниця і хотіла мене задушить”. Собаки побігли на город і попростували прямо до лисиці. Лисиця злякалась, кинулась тікать, скинула з себе рясу і подалась до річки. Добігла до річки і пустилась в плинь по воді. Собаки за нею. Лисиця, переправившись на другий берег, забігла на плесо огірків, зняла з опудала шапку та свиту, мерщій наділа на себе, вибігла з-за куща і цькує: “Кусі! Кусі! Тримай, тримай її!” Собаки питають: “Чол...