Жив на світі бідний чоловік. Не знав він, за що взятися, щоб якось прожити з сім'єю, не вмерти з голоду.

— Немає кращого ремесла, як ліпити нові горшки й дротувати розбиті! — сказав він якось жінці й вирішив стати гончарем, а заодно й горшки дротувати.

Так і прозвали того чоловіка — Горшкодротар. Влітку чоловік робив з глини горшки, обпалював їх, возив до міста продавати. Зимою ходив по селах, дротував розбиті горшки, глечики та інший посуд. Непогано заробляв: за новий горшок йому насипали такий же горшок зерна, за подротований — півгоршка.

Везе, бувало, Горшкодротар горшки на ринок, весело насвистує та ще й наспівує, щоб люди знали:

— Горшки на продаж, горшки дротувати! Почув якось цар, як дротар наспівує, й дуже сподобалося йому, що той хоч і бідний, та веселий.

— Чого ти, чоловіче, такий веселий? — питає цар.

— А чому б мені не радіти, не веселитись, коли я в житті ніякого лиха не знаю?

— Скажи, чоловіче добрий, чи ти можеш відповісти на таке запитання: що то за лихо, що над всіма лихами лихо?

— А чому б мені не відповісти? Знаю!

— Отож я своїм міністрам і загадаю таку загадку, хай попробують відгадати. Тільки ти дивись, нічого їм не кажи, якщо тобі добре не заплатять.

Скликав цар всіх міністрів до себе:

— Ви в моїй державі наймудріші люди. Ось я вам загадаю загадку: відгадаєте — будете і далі міністрами, не відгадаєте — ідіть під усі сто вітрів.

— Загадуй, відгадаємо! — закричали міністри й договорити цареві не дали. Цар і питає:

— Що то за лихо, що над всіма лихами лихо? Задумалися міністри. — Ні, ми так швидко не відгадаємо!

— Приходьте тоді через три дні.

— Світлий царю! Три дні для такої загадки — мало! Дайте нам бодай два тижні.

— Хай буде по-вашому! — погодився цар. Пішли міністри по всій країні наймудріших людей розпитувати, та ніхто не може загадку розгадати. Зібралися вони через тиждень знову в царя.

— Ну, що, мої славні і мудрі міністри, відгадали?

— Ще ні! — відповіли в один голос міністри. Тим часом до палати залетів знадвору веселий приспів Горшкодротаря.

— Горшки продаю, горшки дротую!

— Пресвітлий царю! Дайте такий наказ, який заборонив би всіляким горшкодротарям кричати під царськими вікнами,— каже один із міністрів.

— Хай собі виспівує, коли він лиха не знає! — відповів на це цар.

Тут піднявся ще один міністр і каже:

— А може, він розгадав би загадку?

— Спробуйте! — відповів цар. На наступний день найстарший міністр відшукав у місті Горшкодротаря.

— Послухай, Горшкодротарю! Відгадай загадку!

— Яку!

— Що то за лихо, що над всіма лихами лихо?

— Я й не такі загадки відгадував, а над цією й думати нічого!

Міністр аж очі витріщив.

— Тобі, може, й дурниця, а я вже тиждень ходжу поміж мудрих людей, звідуюся, й ніхто мені не може допомогти відгадати.

— Даси сто золотих — відгадаю! — мовив Горшкодротар.

Бачить міністр, що Горшкодротар не жартує, виплатив сто червінців.

Горшкодротар і каже:

— Хіба може бути більше лихо, як злі сусіди? Це перше лихо на білому світі!

З цим і пішов міністр до царя. По дорозі зустрічає другого міністра. Той питає:

— А що, відгадав Горшкодротар?

— Аякже, відгадав за сто золотих!

— Хай він провалиться, той Горшкодротар,— мовив другий міністр.— Щоб я йому сто золотих платив! Та хоч і розізлився на Горшкодротаря, все ж хотілося йому залишитися міністром. Довелося піти до Горшкодротаря, поклонитися:

— Скажіть мені, що то на світі за лихо, що над всіма лихами лихо?

— Плати сто золотих, скажу.

— Чи не багато це?

— Думаю, що ні!

Виплатив міністр сто золотих й ч...