Жили колись дуже давно бабуся і внучка. Бабуся так постаріла, що працювати вже не могла. А внучка була дуже ледача. Бабуся з кожним роком все старіла і слабшала. Ось дожила вона до весни і думає: «Пити-їсти треба, люди он вже сіють, і нам треба що-небудь посіяти». І говорить вона про це внучці. - Не треба, бабуся, - відповіла їй онука. - Ти вже стара стала, до осені помреш, а там, дивись, знайдеться добра людина і візьме мене у свою сім'ю. До чого нам хліб? Так вони і не посіяли нічого.
Жили колись дуже давно бабуся і внучка. Бабуся так постаріла, що працювати вже не могла. А внучка була дуже ледача. Бабуся з кожним роком все старіла і слабшала. Ось дожила вона до весни і думає: «Пити-їсти треба, люди он вже сіють, і нам треба що-небудь посіяти». І говорить вона про це внучці.
- Не треба, бабуся, - відповіла їй онука. - Ти вже стара стала, до осені помреш, а там, дивись, знайдеться добра людина і візьме мене у свою сім'ю. До чого нам хліб?
Так вони і не посіяли нічого.
Настала осінь. Народ прибирає хліб з полів. Стара не померла і внучку ніхто не взяв на виховання. Стали вони голодувати.
Якось зайшла сусідка, побачила, що бабусі з онукою зовсім нічого їсти, і сказала:
- Хоч би прийшли, і взяли в мене трохи проса ... Сусідка пішла. Бабуся говорить внучці:
- Піди, внучка, принеси проса! А онука відповідає:
- Чи треба, бабусю? Може, просо у неї недобре ...
Всю зиму голодували бабуся з онукою та ледь не померли. Але як тільки прийшла весна - внучка вийшла в поле на роботу.
- Навіщо трудитися? - Сміялися над нею сусіди. - Бабуся твоя вже стара, недовго їй жити. А тебе хтось візьме на виховання. До чого вам хліб?
- Ні, - відповідала онука. - Я тепер зрозуміла. Недарма старі люди кажуть: якщо збираєшся на літню кочівлю, спочатку засій поле....