Опис книги:
В одної жінки була дочка. Звали її Кася. Була вона гарна й здорова, але страшенно ледача. Років до двадцяти сиділа на печі й нічого робити не хотіла, тільки спала або їла. Ніколи вона не вмивалася, не розчісувалась, волосся в неї було завжди розпатлане, розкудлане, і тому всі її називали ледачою Кудлою.
Мати мусила сама поратися по хазяйству, бо якби вона чекала Кудли, то горщики завжди були б у сажі та в бруді, хата не заметена, корова не доєна. Не раз мати гнала доньку до роботи й казала їй:
— Ой, Кудло, вчися робити, бо тебе ж не король свататиме, а селянський син. Накаже тобі хазяйнувати як слід і слухати не схоче, коли ти йому казатимеш, що в тебе ручки болять. Але Кудла нічого не відповідала, переверталася на другий бік і спала собі далі. Всі дівчата такого віку, як вона, давно вже повиходили заміж, а на Кудлу ніхто й глянути не хотів, бо кому потрібна така жінка, що й сорочки тобі не випере й їсти не зварить?
Тимчасом Кудлі припав до серця один молодий лісник, який жив недалечко від їхньої хати й частенько до них заходив, Однієї ночі Кудла нишком устала, напнула на себе біле простирадло, точнісінько так, як ото малюють смерть, пішла до хатки, де жив лісник, стала коло вікна й гукнула:
— Ти спиш?
— Ні.
— Казали бог і свята Ганна, щоб ти одружився з Кудлою. Чуєш — щоб ти з нею одружився! І зникла, мов її й не було. Лісник з переляку не міг заснути до ранку. Вдосвіта схопився й пішов до Кудлиної хати. Зазирнув у вікно — бачить: вона лежить на печі, вмита, зачесана, рум'яна й мовчить, тільки дивиться так, ніби хоче його з'їсти очима. «Що не кажи, а вона таки пригожа!» — подумав собі лісник, але нічого не сказав і пішов далі.
Наступної ночі в таку саму пору під його хатою знову з'явилася біла жінка й гукнула:
— Ти спиш?
— Ні.
— Казали бог і свята Ганна, щоб ти оженився з Кудлою! Чуєш — щоб ти оженився, щоб ти оженився, бо як ні — зведу тебе зо світу. Лісник ще дужче злякався й подумав собі, що нічого не вдієш — доведеться оженитися з цією ледацюгою, яка цілий день лежить на печі. Пішов надвечір до їхньої хати — бачить: Кудла так само лежить на печі, але гарно вмита, зачесана. Подумав лісник, що вона таки гарна із себе, але зайти не зважився, бо в хаті було повно гостей, і пішов далі.
А третьої ночі знов підійшла до вікна біла жінка й гукнула:
— Ти спиш?
— Ні.
— Казали бог і свята Ганна, щоб ти оженився з Кудлою! Чуєш, щоб ти оженився, востаннє кажу, бо лихо тобі буде! Лісник схопився з ліжка й вибіг з хати, та біля вікна вже нікого не було. А він так злякався, що з самого ранку побіг сватати Кудлу. Мати охоче згодилася віддати доньку, тільки просила, щоб він ніколи її не бив. Лісник обіцяв, і так вони й побралися.
Почали господарювати вдвох. Чоловік з самого ранку ішов у ліс і опівдні повертався снідати. Коли він зайшов до хати першого дня, жінка ще спала, а дві корови ревли в хліві, бо їм не було чого їсти. Лісник нагодував та подоїв корів І пішов до своєї роботи, а коли повернувся — не було ні сніданку на столі, ні ладу в хаті. Дивиться — а Кудла невмита, нечесана, залізла собі на піч і спить.
Спершу чоловік нічого не казав, хазяйнував сам як міг. Сам горщики мив, сам їсти варив, аж поки це йому надокучило. Тоді він попрохав, щоб йому дали роботу десь-інде, за п'ять миль од села, і взяв Кудлу з собою. Та вона й на новім місці нічого не робила, тільки лежала весь час на печі. Та чоловік уже щось надумав. Була в нього стара мисливська торба, що висіла над ліжком. От якось він устав уранці та й каже торбі:
— Ти ж гляди...
[переглянути текст повністю]