В давнi часи кравцi не сидiли на одному мiсцi, а ходили селами i пропонували людям свої послуги: пошити чи полатати. Один такий кравець, на ймення Томас, працював якось на хуторi Норт-Райдiнг у Йоркширi й за роботою розмовляв з господинею.

Побачив Томас, як вона налила в мисочку свiжих вершкiв i виставила їх за порiг для домовика чи маленького браунi, й запитує:

- Невже ви й справдi вiрите в домовикiв, ельфiв i рiзних там фей?

- Аякже! - вiдповiла дружина фермера.

- А я, - усмiхнувся Томас, - якби я колись зустрiв фею... я взяв би цю феєчку й посадив би у пляшечку, щоб не пустувала.

- Ш-ш-ш-! - злякано прошепотiла жiнка.

- Хоч би вас не почула якась фея. Вони, знаєте, бувають досить злопам'ятнi, якщо їх образити.

- Ой, як страшно, - хмикнув Томас, перекусив нитку i розгладив рукавний шов на спецiальнiй кравецькiй дощечцi.

- А я вам кажу, що нiяких фей не iснує.

Дуже нерозумно, - сказала дружина фермера.

Почало смеркатись. Кравець закiнчив свою роботу, поклав ножицi, голку та нитки в сумку, взяв пiд руку кравецьку дошку. - До сутiнкiв треба встигнути додому. Жiнка, мабуть, зачекалась.

- Ось, вiзьмiть для своєї жiнки, - подала хазяйка пирiг з поросятини, - їй сподобається.

- Спасибi, - вiдповiв Томас.

- На добранiч!

- Будьте обережнiшим, - донеслось до нього на прощання, - остерiгайтесь фей!

- Тьху на них! - вiдгукнувся кравець i швидко попрямував додому. Спочатку вiн iшов стежиною, але потiм вирiшив скоротити шлях i пройти навпрошки через поле. Коли кравець перелазив через тин, то необережно махнув сумкою, i на землю випали ножицi. Довелось покласти сумку й кравецьку дошку й шукати ножицi. Здавалося б, ножицi - не голка, та нiяк чомусь не хотiли вони вiднаходитись.

- Ото горе, - бурчав Томас.

- Ножицi для кравця - найперша рiч, та ще такi прекраснi! Гаразд. Повернусь вранцi на це мiсце i знайду. Вiн пiдняв свою сумку i пирiг... але де ж кравецька дошка? Куди вона могла запропаститися? Вiн знову поклав пирiг i сумку, обнишпорив усе навкруг на колiнах - нiчогiсiнько. "Ну й бiс iз нею, - подумав, - до ранку нiхто не вiзьме. Пiду я додому та поїм iз жiнкою пирiга, доки вiн ще теплий".

Та коли пiдняв сумку, i пирiг щез. Кравець обнишпорив мало не весь луг, але так нiчого й не знайшов, окрiм камiння та колючок. Довелося тiльки облизнутися, згадуючи про пирiг, i рушати додому. Томас повернувся назад, на те мiсце, де залишив сумку, але i її вже не було!

Вiн подумав, що помилився мiсцем, але всi прикмети збiгалися - ось тин, ось великий валун, тiльки сумка зникла.

- Ех, був би лiхтар! - простогнав Томас.

- Що ж менi тепер робити - без голки i ниток, без ножиць i моєї кравецької дошки та сумки? Кравець повернув було додому... тільки де ж він, його дім? Поки блукав _ кружляв у пошуках своїх речей, то й зовсім збився з дороги, а ніч чорна, мов яма. _ раптом, на превелику радасть, він помітив попереду вогник. Нiби хтось повiльно йшов лугом з лiхтарем.

- Сюди! - покликав Томас.

- Ей, з лiхтарем! Сюди!

- Сам iди сюди! Сам iди сюди! - вiдгукнувся насмiшкуватий голосок. Кравець побрiв на свiтло, але таємничий вогник теж не стояв на мiсцi: вiн то наближався майже впритул, - здається, тiльки руку простягни i вхопиш! - то раптом зникав i загорався десь далеко, на краю поля.

Томас по колiна забрьохався у глину в байраках, подряпав терном обличчя, обiрвав одяг. Вiн наздоганяв блукаючий вогник, доки геть вибився з сил i не впав у вiдчай.

Вогник остаточно пропав. Стало свiтати. Кравець почув дзвiн молочних бiд...