Був собі чоловік та жінка, мали вони козла й барана. “Ох, жінко,— каже чоловік,— проженемо ми цього барана і козла, а то вже вони у нас дурно хліб їдять... А вбирайсь, козел і баран, собі з богом, щоб ви не були у мене і в дворі”. Пошили вони собі торбу та й пішли.
Ідуть та й ідуть. Посеред поля лежить вовча голова. От, баран дужий, та не сміливий; а козел сміливий, та не дужий. “Бери, баране, голову, бо ти дужий”.— “Ох, бери ти, козле, бо ти сміливий”. Узяли вдвох і вкинули в торбу. Ідуть та ідуть; коли горить вогонь. “Ходімо й ми туди, там переночуємо, щоб нас вовки не з'їли”. Приходять туди, аж то вовки кашу варять. “А, здорові, молодці!” — “А, драстуйте, братці, драстуйте!.. Ще каша не кипить, м'ясо буде з вас...” Ох, там баран уже злякавсь, а козел давно уже злякавсь. Козел і одумавсь: “А подай, лишень, баране, отую вовчую голову”.

От баран і приніс. “Та не цю, а подай більшу”,— каже козел. Баран знов цупить ту ж саму. “Та подай ще більшу”. Ох, тут уже вовки злякались. Стали вони думати-гадати, як би відціля удрати.
“Славна, братці, кумпанія, і каша гарна кипить, та нічим долить; піду я по воду”. Як пішов вовк по воду: “Хай вам абищо з вашою кумпанією!” Як зачав другий того дожидати, став думати-гадати, як би й собі відтіля удрати. “Е, вражий сину, пішов та й сидить, нічим каші долить; ось візьму я ломаку та прижену його, як собаку”. Як побіг, так і той не вернувся. А третій сидів-сидів: “Ось піду лишень я, так я їх прижену”. Як побіг, так і той рад, що втік.
“Ох, нум, брате, скоріше хвататься, щоб нам оцю кашу поїсти та з куреня убраться”. Ох, як одумавсь вовк: “Е, щоб нам трьом та козла і барана бояться?! Ось ходім, ми їх поїмо, вражих синів”.
Прийшли. Аж ті добре шатались, уже з куреня убрались. Як побігли, та й на дуба забрались. Стали вовки думати-гадати, як би козла та барана нагнати. Як стали йти і найшли їх на дубі. Козел сміливіший — заліз на самий верх, а баран не сміливий — так нижче.
“Ох, лягай,— кажуть вовки ковтуноватому вовкові,— ти старший; та й ворожи, чи не побачимо їх”. Як ліг вовк догори і зачав ворожити. Баран сидить на гіллі та так дрижить; як упаде, та на вовка. Козел сміливий не став зівати, а як закричить: “Подай мені ворожбита!” Вовки як схватились та насилу відтіля убрались....