Козак Мамарига служив у багачів двадцять п'ять років; не заслужив ні вола, ні коня, ні доброго слова. Тоді пішов у службу, служив цареві двадцять п'ять літ; не заслужив ні вола, ні коня, ні доброго слова і од царя. Прийшов тоді знову додому і пішов у путь-дорогу куди бог дасть. Тепер як узяв іти, іде тиждень або два усе стовповою дорогою. Зустрічає його парубок.
— Здрастуйте,— говорить,— що ви є таке?
— Я,— каже,— козак Мамарига; служив у багачів двадцять п'ять літ і не заслужив ні вола, ні коня, ні доброго слова. І царю двадцять п'ять літ служив і не заслужив і у царя ні вола, ні коня, ні доброго слова. Тепер прийшов собі додому та й пішов куди бог дасть. А ти,— каже,— що є таке?
— Я,— каже,— у пана у такого-то був за кухаря, та ніс багато посуду дорогого, та спіткнувся, упав, побив посуд, так на мене учорашній день наготували багато різок, щоб мене сікти, так я оце втік. Так прийми мене, брат козак Мамарига, за меншого брата, буду тобі служить.
Побратались вони та ідуть собі. Так йшли вони тиждень чи більше; тепер зустрічає їх третій, з батіжком.
— Здрастуйте,— говорить,— браття. Що ви,— каже,— є за люди?
Цей каже:
— Я є козак Мамарига.
— А я,— другий одповів,— був у пана за кухаря, та там, як мене мали сікти, так я утік, а оце ми побратались.
— Ну,— каже,— прийміть і мене за третього брата.
— А ти,— каже,— що є за чоловік?
— Я,— каже,— чумак був, гнав дванадцять голів чи з рибою та сіллю. Розбійники набігли та й забрали у мене гроші і худобу мою, тільки я і утік та от з цим батіжком.
Прийняли. Оце стали три брати і йдуть собі дорогою стовповою; де випросять собі хліба-та й ідуть. Дійшли до місця, де стоїть стовп і три дороги нарізно. Подивився козак Мамарига і каже:
— Тут, брати мої, треба нам різнитися. Тепер попрощаємось собі, котрий на котру сторону хоче, туди й ступайте, а мені яку покинете, така й буде.
Розпрощалися і пішли, той на ту дорогу, а той на ту. Як узяв козак Мамарига ходити, ходив собі років десять. Ходив і зайшов собі у ліс, аж знайшов там хатку. До дверей,— зачинено двері.
— Одчиніть,— каже.
А дві жінки сміються, не відчиняють. Просився, просився — не відчиняють. Узяв тоді двері виломив і увійшов у хату.
— Здрастуйте! — каже.
Лежить чоловік на печі:
— Що ти за самоволець, що прийшов до мене та двері зрушив? От я,— говорить,— як устану, та намну тобі боки, щоб ти знав мене. Що ти є таке?
— Я,— говорить,— козак Мамарига.
— Е,— говорить,— прости, брат, що тебе вилаяв, ти мені є брат, старший за мене!
— Який же,— каже,— ти мені брат?
— А той,— каже,— що коли я од пана утік, то ти мене прийняв за брата.
Ну, тепер просить за стіл брата, садить його за стіл, їсти і пити братові дають.
Ну, попили, погуляли там собі.
— Ось,— каже,— брате, у мене дві жінки, так бери яку хочеш собі за жінку.
— Ні,— каже,— брате, дякую, я не хочу.
Побув троє діб у того брата, відпочив, тоді сказав:
— Прощай, брате, піду куди бог дасть.
Пішов од того брата. Ішов він днів три або чотири. Дивиться — гонить пан хортами зайця, і біжить той заєць дорогою прямо на нього. Він ударив палкою та й убив і сів там коло нього. Прибігли хорти, подивились і полягали коло нього. Добігає пан.
— Здрастуй,— говорить,— мужик! Тут зайця ти не видів?
Каже,— я цього зайця убив. Каже пан:
— Що ти є таке?
— Я,— каже,— козак Мамарига.
— Е,— говорить,— брат, вибач, може, я тебе образив як-небудь.— Схвачується з коня, береться за руки і цілується.— Ти,— говорить,— є мені брат, старший за мене., Пам'ятаєш, як ви, два брати, ішли, а мене третього прийняли?
— Так, пам'...