Як був собі чоловік та жінка, та поїхав чоловік на ярмарок та й купив козу. Привіз він додому та й послав свого старшого сина пасти козу. От став той хлопець гнать козу. Тільки що до воріт став до-гонить, а вже стоїть той дід на воротях у червоних чоботях із кийком і питається:

— Кізочко моя мила,
Кізочко моя люба!
Чи ти пила, чи ти їла?

— Ні, дідусю, я й не пила, я й не їла;
Тільки бігла через місточок
Та вхватила кленовий листочок;
Тільки бігла через гребельку
Та вхопила водички капельку,—
Тільки пила, тільки й їла!

От він взяв того сина і убив та й зарив під корито.
На другий день посилає другого сина — меншого. І тільки став до воріт догонить той син, то дід став на воротях у червоних чоботях із кийком. От він і питається:
— Кізочко моя мила,
Кізочко моя люба!
Чи ти пила, чи ти їла?

— Ні, дідусю, я й не пила, я й не їла;
Тільки бігла через місточок
Та вхватила кленовий листочок;
Тільки бігла через гребельку
Та вхопила водички капельку,—
Тільки пила, тільки й їла!

От він взяв і того сина вбив і зарив під корито.
На третій день посилає вже жінку. От вона погнала козу і ввечері стала догонить до двору. А дід уже стоїть на воротях у червоних чоботях із кийком і питається:
— Кізочко моя мила,
Кізочко моя люба!
Чи ти пила, чи ти їла?

— Ні, дідусю, я й не пила, я й не їла;
Тільки бігла через місточок
Та вхватила кленовий листочок;
Тільки бігла через гребельку
Та вхопила водички капельку,—
Тільки пила, тільки й їла!

На четвертий день погнав він уже козу. І тільки надігнав на дорогу, а сам навпростець пішов, взяв та й став на воротях у червоних чоботях та й питається:
— Кізочко моя мила,
Кізочко моя люба!
Чи ти пила, чи ти їла?
— Ні, дідусю, я й не пила, я й не їла;
Тільки бігла через місточок
Та вхватила кленовий листочок;
Тільки бігла через гребельку
Та вхопила водички капельку,—
Тільки пила, тільки й їла!
От тоді він розсердився, пішов до коваля, висталив ніж і став її різать, а ніж переломився. Він пішов знову до коваля ніж насталювать. От коза занялась та й убігла у лисиччину хату.
От лисичка примітила... А вона сидить на печі та й каже:
— Я — коза-дереза,
За три копи куплена,
Півбока луплена...
Тупу-тупу ногами,
Сколю тебе рогами,
Хвостом замету,
Лапками затопчу.
От лисичка злякалась, вибігла з хати та й сіла під дубком. От і дивиться: іде вовк. А вона і плаче, і просить. Каже: “Вовчику-братику! Вижени мені звіря неслиханого й невиданого”. От не вигнав вовк тієї кози, злякався та й вибіг з хати.


От знову пішла лисичка та сіла під дубом і плаче. Коли іде лев. От вона йому і каже: “Левику-братику! Вижени мені звіря неслиханого”. От лев пішов у хату та й став питати: “А хто тут у лисиччиній хатці?!”
— Я — коза-дереза,
За три копи куплена,
Півбока луплена...
Тупу-тупу ногами,
Сколю тебе рогами,
Хвостом замету,
Лапками затопчу.
От і лев злякався. “Ні,— каже,— лисичко-сестричко, не вижену, боюсь!”
Лисичка знову пішла, сіла під дубом і плаче. Коли іде півень. Вона й каже: “Півнику-братику! Іди вижени мені звіря неслиханого й невиданого”. От прийшов півень і каже:
— Кукуріку!
Іду на ногах
В красних сапогах;
Несу-несу косу,
Тобі голову знесу
По самі плечі...
Полізай-ка з печі!
Коза впала на піл та й убилась; а лисичка тоді вже з півником живуть та поживають і добро наживають....