Розповідав нам один рибалка , - стояло тепле погожий ранок, і я вирушив на річку, щоб половити рибку.
Пішли ми, отже, удвох - я і моя старша дочка Керол, яка була велика мисливиця до рибної ловлі, майже як я. Я ніс вудки, а Керол - кошик, сплетений нею з верболозу. А в кошику було повно всякої живності, та ще глечик золотистого вина з кульбаби, яке її матуся приготувала минулої весни. Щовесни вона готувала вино з кульбаби, і ось вам моє чесне благородне, ніхто краще за неї не вмів його робити у всій Вірджинії.

Щодо живця ми не турбувалися, бо я черв'яка я міг зловити скрізь, а то і жабу. Їх всюди греблю гати.
Так ми і йшли, поки що не добрели до річки. Вибрали містечко, сіли. Ось тут-то я і згадав про наживку.
"Керол, - кажу я, - нам би живця тепер!"
Сіли ми так затишно, начео кролики під кущем, і до того не хочеться мені було підніматися. Дивлюсь я навколо, не можна ль чого небудь вирити поблизу, як раптом помічаю стареньку мокасинову змію. Лежить неподаліку, а в пащі в ній жирненька така жаба, і вона її ось-ось заковтне.
"Ех, була не була! Що змія її проковтне, що на живця я її візьму, для неї все одно", - подумав я.
Встав я, знайшов палицю, притиснув змію до землі і витягнув у неї з пащі жабу нам на живця.
Палицю потім викинув, а старенька мокасинка глянула на мене з таким докором, що я відчув, ніби винен перед нею. Паща у неї була все так само роззявлена, а очі ну справді молили мене про щось.
А, людина я богобоязлива і жалістна, не можу бачити, коли жива тварюка страждає. Жабу їй віддати я, ясна річ, не міг, тому потрібна вона мені була самому. А поруч стояв глечик з вином, який Керол витягла з кошика, щоб, не пролилась. І недовго думаючи я хлюпнув ковток прозорого вина прямо в горлянку змії.
Ви б подивилися на неї! Тільки не переконуйте мене, що змії усміхатися не можуть, слово даю, ця стара шахрайка розпливлася в щасливійі вдячній посмішці.
Я себе більше не відчував винуватим, і сів вудити рибу. Риби було багато, і ми з Керол незабаром наловили її цілу гору. Вона лежала прямо на траві, а Керол всі тріщала, не закриваючи рота.
І тут я почув що наче хтось легенько штовхає мене в ногу. Швидко обертаюсь, а це змія тикає мене хвостом. Сама голову задерла, а в роті у неї знову жаба!
Стало бути змія ніби каже мені на своєму зміїному мові: "Бачиш, господарю, я принесла тобі іншу жабу, хлюпни но мені ще того гарного винця з свого глека.
Ну куди мені було діватися? Людина я жаліслива, а тому взяв я в неї з пащі жабу і налив їй туди вина. Але потім я дав ясно зрозуміти, що більше в жабах не маю потреби, і вино мені і самому потрібне.
Змія подивилася на мене так сумно, але поповзла собі геть.
Ми з Керол багато наловили тоді і додому відправилися з повним кошиком риби.
З тих пір я ніколи не ходжу вудити рибу без глечика Рей вина, а тому про наживку можу не турбуватися, самі розумієте....