Був собі чоловік з бабою, і був у них один син Іван,— да і той дурний. От і тії старії померли. Остався Іван на світі — сирота, і кіт з ним. Іван був дуже ледачий, незгодливий ні до якої роботи. Він все лежав на печі. В хаті не топлено кілька днів, холодно... То він в піч влізе та й сидить, гріється... І все за його робив кіт; де що достане для його — накормить, бо кіт був розумніший за Івана.
Може- б, ти, Іване, чого-небудь з'їв? — питає кіт.
Чому? Може б, і з'їв, коли б то було що їсти,— каже Іван. Той принесе йому хліба, сала.
А може б, ти, Іване, чого-небудь напився?
Чому? Може б, і напився, коли б то було що пити. І так у них все...
От єдного разу нагодував кіт Івана, накормив його, напоїв та й питає:
Може б, ти женився, Іване?
Чому,— каже Іван,— може б, я і женився, коли б то хто висватав мені яку панну — гарну та багату.
Добре,— каже кіт,— я тобі висватаю.
Кіт наготовив Івану багато всякої їжі і пиття, поки він з сватів вернеться... От він побіг дорогою і забіг до злотника. Забіг по дорозі до злотника взяв та позолотив собі хвостика. Прибігає він в таку страну, де нема котів. Як побачили люди, що таке до них прибігло,— маленьке, хвостате, з усами, а хвостик позолочений,— та й стали бігати за котом, дивитися на його... Дивуються люди, що він такий цікавий.
—- Хто ти такий? — питають його.
— Я Котофей,— каже кіт.
Ще ми не чули,— кажуть люди,— щоб такий був на світі. —. Ось як бачите.
А за чим же ти, Котофей, прийшов до нас?
— Хочу висватати для свого Івана гарну та багату панну. Кажіть-но ви мені тепер, де у вас тут єсть багатий пан і щоб у його була собі гарна дочка?
Тії йому показали на такого пана багатого. Прийшов Котофей до пана та й каже:
Я, прошу пана, прийшов до вас в свати, до вашої панни. Видайте ви свою панну за мого пана Івана.
А хто ж буде такий пан?
Він сирота, остався в світі єден — без батька і матері. Треба йому тепер жениться, то він послав тепера мене в свати.
А чому ж він сам не прийшов?
Бо він дуже важний пан, то він не хоче.
А чи багатий твій пан?
Занадто багатий... Такий, що і не приведи господи.
Нехай же він мені гостинця якого-небудь пришле, коли він такий багатий.
Добре... Пождіть трохи, ось незабаром пришле вам такого гостинця, що ви ще і не чули.
Добре, будемо ждать, що то за гостинець такий.
От вони поговорили обо всьому і кіт збирається додому.
— А коли ж буде весілля? — питає той пан. •
— Я,— каже кіт,— дам знати, як ми приготовимося. Одправляється кіт додому, біжить собі лісом і зустрічається з вовком на дорозі.
А де ти був, Котофей? — питає вовк.— Хто тобі хвостика позолотив?
Злотник,— каже кіт.
Може б, і мені позолотив?
Єдному тобі не позолотить; а якби зобралось вас хоть копа, то, може б, і позолотив, а єдному то не буде, бо для його малий заробіток.
От той вовк як почав ревти, то набігло їх більше як копа, а кіт, -дожидає, поки вони зберуться, щоб до злотника повести. От вони зібралися і пішли до злотника, а кіт попереду дорогу показує і тільки хвостиком помахує. А вовки нічого не знають, ідуть собі і утішаються.
Приводить він їх до свого свата там де огорожа кругом. Нігде не вилізуть. Зараз казав браму зачинити і до пана прийшов. Каже свату:
Зять прислав вам гостинця, що ви ждали.
А де ж він?
А там на дворі.
Пан вийшов, подивився та й охолонув, що стільки вовків. Він казав слугам брати ружжа і давай їх бити та стріляти. І так їх вибили до єдного і стали шкури здіймати, а Котофей побіг додому.
Біжить він, стрічає по дорозі в лісі так само зайця. Каже заєць на його:
А де ти, Котофей, був? Хто то...