Опис книги:
У одному аулі жив хан, а у цього хана була єдина дочка, в якій він, як мовиться, душі чаяв. Хан готовий був для неї дістати і пташиного молока, якби це було можливо; одним словом, не було нічого, в чому б він міг їй відмовити. Одягав він її в шовки і дорогоцінне каміння і беріг як зіницю ока.
Одного разу в жаркий літній день зібралися над аулом чорні хмари, і вибухнула страшна гроза. Раз у раз чулися гуркоти грому. Раптом зблиснулаа блискавка: страшне чудовисько з’явилося над ханським будинком, зруйнувало його і вкрало ханську дочку. Опам'ятавшись від переляку, хан кинувся шукати свою дочку: на місці, де стояв його будинок, диміли ще розвалини, і слідів чудовиська не можна було знайти.
Не було меж горю хана, ставив він собі у провину те що сталося. Що б якось втішити хана придворні вигадали історію, що то була кара небес за що в аулі діються нечестиві діла.
А жила в аулі одна жінка вдова. Злі люди намовили на неї, мов би має вона справу з бісами. Так і було прийнято що через цю жінку і трапилась біда.
Наказав хан зараз же вигнати з аулу: її вигнали, і вона поселилася в печері за поселенням.
Пройшло з тих пір досить багато часу; вона перебивалася абияк з своїми сім'ю синами, які у неї всі були багатирі і кожний з них володів надприродною силою. Проте мати їх зовсім не здогадувалася про присутність у синів яких-небудь особливих якостей. Одного разу прийшов до вдови з аулу якийсь чоловік в гості і, йдучи додому, залишив їй шматок ситцю. Коли сім синів побачили ситець, вони стали просити матір, щоб вона їм зшила сорочки. Всім братам хотілося мати гарну сорочку – почали вони сперечатись, там діло до бійки дійшло. А, за бійкою брати пів лісу викорчували та витоптали.
Здогадалася мати здогадалася, що її сини - багатирі, і їй прийшло в голову, що вони можуть виручити викрадену чудовиськом дочку хана. Не довго думаючи вона відправилася в аул до хана і сказала йому про те, що її сини добудуть його дочку з рук чудовиська. Вислухавши її, хан велів покликати її синів. Пішли, привели. Став хан їх питати за старшинством хто на що згоден.
- Я розумний, - говорить перший, - можу бути воєначальником цілого війська, за порадою в кишеню не полізу.
- Я сильний, - говорить другий, - можу носити на своїй спині запаси для цілого війська; можу працювати, не розгинаючи спини, круглий рік.
- Я - плавець, - говорить третій, - можу на собі, як по чарівному мосту, переправити ціле військо через річки і моря: для мене немає ні в чому перешкоди.
- Я - скороход, - говорить четвертий, - можу нагнати кого завгодно: мої ноги швидші за стрілу.
- Я - далекозорий, - говорить п'ятий, - можу бачити, піднявшись на піднесеність, все, що робиться на білому світі!
-Я - злодій, - говорить шостий, - можу витягнути яйце з-під курки-квочки так вправно, що вона цього не відмітить!
- Я хоробрий, - говорить, нарешті, сьомий, - можу, якщо мені дати зброю, боротися з цілим військом!
Почувши все це, хан дозволив вдові знову поселитися в її будинку, а її легінів-синів велів одягнути і взути, дав їм прекрасне озброєння і відправив їх розшукувати дочку, викрадену чудовиськом.
Довго шукали брати це чудовисько. Нарешті вони прибули до берега морить. Плавець в одну хвилину переправив своїх шестеро братів через море на той берег; за морем п'ятий брат піднявся на горуь і побачив вдалині барлогу страшного чудовиська. Пішли туди брати. Перший, розумний, став розпоряджатися, що кому робити. Підійшовши до лігва чудовиська, вони раптом побачили незвичайну картину: розтягнувшись та звивши...
[переглянути текст повністю]