Одного разу зійшлися пес і когут, і каже когут псові: “Ти їш дурно ґаздівський хліб, ти, валанцюго”.— “А ти ні? — каже пес.— Я,— каже,— стережу хати від злодія, у мороз ночую надворі, всілякі тріскучі витримую”. А когут каже: “А я як співаю, то ґазді не треба й годинника. Вилечу на перекладину, заб'ю крилами, заспіваю, а ґаздиня каже: “О, вже буде завтра інший час. Ото доброго когута маємо”. А ти ввійдеш до хати, та й тебе копають ногами, як того найгіршого наймита”.
А ґазда був в стодолі і це почув; ввійшов до хати і почав казати, що сперечалися когут з псом. І ґаздиня каже: “Справді, когут ліпший, як пес”. А ґазда каже: “Пес також добрий, як є коло хати”. Каже ґаздиня: “Достеріг би він тобі хати, якби добрий злодій трапився!”
І як балакали, так сталося. Тієї самої ночі приїхав злодій обкрадати того багача комору. Пес прилетів, гавкнув два рази, злодій витяг шматок солонини, кинув псові, пес потяг до буди, а в буді з'їв і собі думає так, каже сам до себе: “Ліпший бідний злодій, як багатий ґазда. Коли ж мені дав ґазда солонини? Аби у мене побачив, то відразу би відібрав у мене”. І це сказав і заснув. А злодій обікрав комору і поїхав.
Виходить ґазда рано, дивиться — двері розбиті у коморі, злодій забрав гроші, муку і збіжжя. І каже: “Хоч маєш пса коло хати, як сам не стережи, та й нема нічого”. Відтак ввішов до хати, почав казати в хаті, і ґаздиня каже: “А бачиш, доки пса не було, ніхто нас не обікрав, стеріг ти сам, а тепер дивися, що маєш”.
І ґазда злосний вилетів з хати і каже: “Не хочу пса, поки жити буду!” І пса вигнав, і стеріг сам, і ніхто його більше не обкрадав....