Жили по сусідству зурнач (мандрівний музикант) і бідний швець. Одного разу дружина шевця базікала з дружиною зурнача.
В цей час повернувся з весілля музикант і приніс багато грошей і подарунків. Прийшла дружина шевця додому і говорить чоловікові:
- Завтра ж купиш зурну, ходитимеш, як і наш сусід, по весіллях – заробляти гроші і отримувати подарунки.
- Ти що, дружина? – відповідає бідняк. – Мені вже скоро сімдесят стукне, де мені на зурні грати? Ти що не чула приказку – що навчилися до сімдесяти грати на зурні зіграють в могилі.
- Нічого не хочу знати, – уперлася дружина, – або навчися грати па зурні, або я піду від тебе.
Бачить швець, що не переконати йому уперту дружину, пішов на базар, купив зурну.

Думав-думав старий і вирішив найняти барабанщика, щоб той заглушав його невмілу гру на зурні. Знайшов він одного такого ж барабанщика, як він сам зурнач.
Говорить дружина шевцеві:
- Чого ж ти чекаєш? Найняв барабанщика, пора по весіллях ходити.
- Куди ж я піду, якщо мене не запрошують? – відповідає старий.
- Нічого базікати. Піди по селах, тебе і дізнаються. Звідки ж людям знати, що ти зурнач коли ти з дому не виходиш?
Нічого не залишалося старому, як узяти з собою барабанщика і піти на околицю якого-небудь села. Кожний з горе-музикантів думав, що ж буде, якщо доведеться заграти. І кожен заспокоював себе тим, що товариш приховає своєю грою його невміння. Адже не знав швець, що не уміє грати на барабані барабанщик, а барабанщик не відав, що зурнач – зовсім не зурнач.
Наступив вечір, коли вони, втомлені, дійшли до села. Бачать, стоїть великий стіг сіна. Лягли на сіно, щоб відпочити. Трохи згодом дивляться, підійшла до стогу якась людина, схожа на сільського старосту. Староста сів за столом і став озиратися по сторонах. Незабаром прийшла до стога якась дівчина і сіла поряд із старостою. Стали вони любовні бесіди вести.
- Коли ми справимо весілля? – запитала дівчина.
- Якщо хочеш, прямо зараз, – відповідає староста.
- Тоді не барися, терпіння вже немає, – говорить дівчина. Зурнач бачить, справа приймає такий оборот, і говорить своєму товаришеві:
- Кращого не придумаєш. Я почну дудіти в зурну, а ти бий в барабан.
Швець дув в зурну, барабанщик ударив по барабану. Дівчина злякалася.
- Ніяк тут біси водяться, – говорить.
- Які біси? Їм нічого робити там, де я. Це, видно, кішки в старому сіні нявкають, - відповідає староста.
Знов розгорілася бесіда.
- Де ти закохався в мене? – питає дівчина.
- Я бачив тебе на весіллі: ти так добре танцювала, що відразу ж сподобалася мені, – відповідає староста.
- Ах, були б тут музиканти, станцювала б я для тебе. Зурнач говорить барабанщикові:
- Не втрачай часу, брат, я задую, а ти бий.
Один як дуне в зурну, інший б'є по барабану. Грати-то обидва не уміють: такий тут гамір почався такий гуркіт. Зрозумів староста, що справа не чиста, підхопив дівчину і був такий. Розішлися закохані по будинках. А зурнач і барабанщик рано прокинулися і стали шукати будинок старости.
Знайшли, постукали у ворота, увійшли до двору, ввічливо поздоровалися.
- Чим можу служити? – питає староста.
- Ми прийшли за платою, – відповідає швець.
- За якою платою?
- Присягаюся аллахом, незручно і говорити, але доведеться – вчора поблизу стогу це ми справляли вам музики. Ось і пришли за платою.
Староста тут же зрозумів, що може розгорітися скандал, і питає:
- І скільки ж я винен вам?
- Сто туменів, – відповідає зурнач.
Нікуди було діватися старості, віддав він їм сто туменів. Вийшли зурнач і
барабанщик від старости і почали шукати будинок, в яко...