Раз за синіми морями, за скляними горами жив собі чоловік. Убогий та бідний.
Був у нього один син Юрко. камяна
А бідний чоловік завжди із чимось має клопіт. Так і цей бідолаха мав біду. В школі діти дражнили хлопчину: «Юрчику, Юрчику, чи ти хочеш булочку?» Він, неборак, хотів би, та звідки візьме.
Як хлопцеві надокучило слухати ці образи, сказав:
— Їстиму булочки, скільки лиш у мене влізе!
І не скінчив школу, а записався у помічники до пекаря. Тут їв уже булочок доста! І ріс як з води, і сила прибувала. На той час, як вивчився й, таким став, як дуб.
— Юрку,— говорить йому пекар,— лишайся у мене. Ліпшу роботу ніде не знайдеш. Я звик до тебе, ти до мене.
Маю дочку, оженишся і, як постарію, перебереш мою крамницю.
— Ні,— каже Юрко,— я йду світом гляну може де більше щастя знайду.
Так і вчинив. На ті гроші, що дістав од пекаря, купив собі ніж, сокиру та точило. Вклонився подякував пекарю за науку й рушив у дорогу.
Йде день, другий, третій... В кожному селі заглядаються на нього дівчата: хлопець пригожий! Але Юрко йде все далі й далі. І ось натрапив на пустелю: ні дерева, ні ріки. І дуже велика спека!
Змучився хлопець та мандрує.
Одного дня зустрів у пустелі лева, орла й мурашка. Коло них лежить убитий кінь, і кожне би хотіло спробувати м'яса.
Лев рикає:
— Я цар звірів. Кінь мені належить!
— Ні, бо я перший увидів його,— говорить орел. А мурашка:
— Я побачила коня!.. Вадяться-сперечаються, і нікому розсудити їх.
Побачили людину, перестали гризтися і просять:
— Розсуди нас! — ричить лев.
— Розсуди нас! — клекоче орел.
— Розсуди нас! — пищить мурашка.
Подивився хлопець на них і на мертвого коня та й каже:
— Слухайте мене. Я вас поділю, якщо ви погодитесь з моєю дільбою.
— Погодимось!
— То добре.
Узяв ніж і сокиру, засукав рукави. Розрубав коня, вийняв нутрощі і загорнув у шкіру; повідрізувавши м'ясо, склав його окремо; кістки — у третю купку.
— Говорить до орла,— се твоє,— дав йому всі нутрощі.
— Тобі, Леве, буде ось,— показав на м'ясо.
— А ти, мурашко, залізеш під кістки й гризи, доки зуби не притупиш. Чи ви задоволені?
— Дільба розумна, задоволені!
Тоді Юрко зібрався в путь, та лев спинив його:
— Чоловіче добрий! Ти вчинив порядок межи нами, і я хочу віддячити.— Вирвав з гриви три волоски й додав:—На, сховай ці волоски. Як пальцями помнеш їх і подумаєш на те, аби статися левом, нараз бажання сповниться.
Узяв Юрко волоски й говорить сам до себе: «Не тяжке діло. Якщо і не придасться, то і не зашкодить». Прискочив і орел:
— І я хочу віддячити тобі!
Висмикнув зі свого крила перо:
— Коли треба буде море чи ріку перелетіти, потягни оцим пером за вухом і тої ж миті станешся орлом. А як захочеш знову бути чоловіком, лиш проговори: «Доста вже був орлом».
Подякував Юрко левові й орлові та й рушає в дорогу.
— А я що? — запищала мурашка.— Хіба я не годна нічим заплатити за мудру пораду? На, прийми й від мене волосок. Сховай, і буде тобі у пригоді. В ньому така сила, що як його пальцями погладиш, то відразу мурахою станеш. Світ великий, життя довге...
Подякував Юрко і мурашці, вклонився і йде далі.
Йде пустелею. Почало вечоріти. Раптом бачить — перед ним праворуч і ліворуч море. Кінця йому не видко!
«Що тепер робити? Вертатися назад?»
Зажурився Юрко, а тоді вдарив пальцем у чоло:
«А перо з орла нащо? Спробую, може, з того щось і буде!»
Вийняв перо, потяг поза вухом і нараз став орлом!
Летить, летить... Добрі дві години. І долетів до другого берега. Бачить над водою високий палац з самого золота. Одне вікно відчинене, а у вікні красна дівчина, якої щ...