Жив собі був колись один бідний, але порядний парубок. Одного погожого літнього дня, він працював на своїй невеликій ділянці, намагаючись одержати хоч яке-небудь збіжжя рису на харчування. Як раптом із неба стрімко спустилася неподалік біла, як сніг, журавка. Широко розставивши свої гарні крила, вона накульгуючи простувала до парубка. Ледве дошкандибавши, птаха безсило повалилася просто йому під ноги.

"Е-е, сердешна, та з тобою щось негаразд," - подумав він, а далі обережно розгорнув крила і побачив, як під одним крилом стриміло древко стріли.

- Он воно що! Жаль, жаль тебе, сердешну. 3 цією стрілою під крилом далеко не полетиш, - забідкався молодий чоловік. Він обережно витягнув стрілу і промив рану чистою джерельною водою.

Видно було, що журавці зробилося легше, вона вся ніби збадьорилася, стала підстрибувати і махати крилами.

- Ну що? Тепер з тобою все гаразд? Та щоб не було такого лиха, не потрапляй більше мисливцям на очі, - сказав парубок і відпустив журавку.

А птаха, ніби дякуючи йому за доброту, підняла древко стріли.

- Он воно що! Жаль, жаль тебе, сердешну. 3 цією стрілою під крилом далеко не полетиш, - забідкався молодий чоловік. Він обережно витягнув стрілу і промив рану чистою джерельною водою.

Видно було, що журавці зробилося легше, знялася вона в повітря, зробила три кола над своїм рятівником і тричі вдячно прокричавши "кру! кру! кру!", зникла високо у небі.

- Як гарно робити добро, як радісно після цього на душі, яка легка тепер стала мотика!

Цілий день молодий чоловік порався на рисовому полі. А коли настав вечір і небо замерехтіло зорями, він вирушив додому. Він ще не знав, що вдома на нього чекала приємна несподіванка. Підійшовши до свого будиночка, парубок побачив, що біля воріт стоїть якась гарна дівчина. Вона люб'язно зустріла його, і він геть розгубився, на хвилю навіть подумав був, що помилився садибою. Та вона шанобливо сказала:

- Дякую за нелегку працю на полі. Це ваш будинок, а я - ваша дружина.

- Та ви жартуєте зі мною! Я бідний парубок і заробляю занадто мало, так що зі мною ніхто не бажає одружуватися, не те, що така красуня, як ви. Та й справді, якщо я візьму дружину, то рису на обох не вистачить, - понуро сказав молодий чоловік.

- Про це не турбуйтеся, рис у мене є,- сказала дівчина і, набравши з торбини за спиною миску рису, стала промивати його водою під навісом. - Зачекайте трішки, зараз я зготую вечерю.

- Ну що ж, хай буде по-вашому.

"Що за дивна дівчина? Сама набивається бути жінкою такого незаможного господаря, як я", - спантеличено подумав він.

Так дівчина стала його дружиною, і зажили вони собі тихо та мирно. На дивину, у торбині, що її принесла дівчина, рис ніколи не закінчувався, тож вони завжди мали що поїсти.

Сплинуло чимало часу. Одного прекрасного дня дружина звернулася до чоловіка з проханням:

- Маю до вас прохання. Прошу вас, збудуйте мені приміщення для ткання.

- А й справді, якщо в господарстві нема приміщення для ткання і ткацького верстата, то жінка почуває себе не дуже затишно.

Він метнувся, негайно роздобув потрібні кошти і прибудував до хатини ще одне приміщення, для ткання. Зраділа дружина, відразу сіла за ткацький верстат, але йому сказала:

- Будь ласка, не заходьте сюди і не підглядайте протягом семи днів.

І з цього часу протягом семи днів з ранку до вечора з приміщення долинали звуки ткацького верстата. Чоловік чув їх, але, як і обіцяв, жодного разу не заглядав туди. Ось минуло сім днів, і дружина, трохи змарніла від безперервної роб...