Намостив жайворон гніздечко в лісі. Прийшов кріт і хотів підрити дерево та зруйнувати гніздечко. Жайворон літав навколо, пищав і просив, щоб кріт не чіпав його хатки, бо тоді малі пташенята загинуть. Де не взявся вовк. Послухав, як пищить жайворон, і питає:
- Чого це ти так пищиш? Може, з голоду? Бо я цілісінький день бігаю, виглядаю хоч якесь зайченятко, а знайти нічого не можу. Вже й сонечко заходить, а мені аж в очах темно від голоду. А жайворон йому:
- Я не з голоду пищу, а тому, що кріт хоче моє гніздечко зруйнувати. Вовк і каже:
- Я тобі допоможу, тільки нагодуй мене.
- Добре! — згодився жайворон. Вовк підповз до гніздечка й став чатувати на крота. Тільки кріт визирнув, вовк його схопив.
- Ну, тепер тобі нема чого боятися,— каже він жайворонові,— але пам'ятай, що ти обіцяв мене нагодувати. Жайворон полетів на село, а вовк побіг слідом за ним. В одній хаті саме справляли весілля. Жайворон сів на вікно й заглядає в хату, а вовк став на задні лапи й собі дивиться в шибку. В хаті якраз носили страви на стіл.
- Я полечу в хату, а ти стій біля вікна, — каже жайворон. Жайворон пурхнув у двері й закружляв по хаті. Всі гості посхоплювались — та за ним. Бігають, а спіймати ніяк не можуть. Жайворон полетів на кухню; всі побігли за ним. Тоді вовк стрибнув у вікно і давай хапати, що там на столі стояло. А жайворон шугнув у комин і вилетів на подвір'я.
- Оце я наївся! — хвалиться вовк. — Добре було б ще напитися.
- Ходімо за мною! Жайворон полетів, а вовк побіг за ним. Коли це пивовар везе пиво на весілля. Жайворон підлетів і сів на бочку. Тільки пивовар простяг руку, щоб його спіймати, а він — пурх на другу бочку! Потім на третю. Розсердився пивовар і жбурнув у нього сокирою. Та влучив не в жайворона, а в бочку. Так з неї й потекло пиво на землю. Вовк тихцем підповз і напився.
- Оце напивсь! -- каже він, облизуючись.— Добре було б ще й розважитись.
- Ходімо за мною, буде тобі й розвага. Полетів жайворон на тік. А там батько з сином молотять хліб.
- Дивися! — пискнув жайворон і сів батькові на шапку.
- Ой, тату, не ворушіться! — загукав син.— У вас пташка на голові! Як махнув рукою, щоб спіймати пташку, так і збив з батька шапку. Батько аж похитнувся, замалим і сам не впав на землю. А вовк у кущах регоче та по землі качається. Аж тут люди побачили вовка та за ним. Біжить вовк і кульгає. Трохи його не спіймали; насилу втік. Прибіг у ліс і мерщій заховався під корчі.
- Хай йому грець,— каже,— з такою розвагою!...