У давнину жив собі один багач. Звали його Саранбай, і був він жадібним і скупим. Ось якось зібрався він їхати на ярмарок. Встав спозарання і почав думати, чого б узяти з собою в дорогу поїсти.

А чого тільки не було у нього: і овець, і кіз, і гусаків— всього було рівно по тисячі голів. Муки у нього теж було рівно тисяча пудів.

І ось думає жадібний багач Саранбай:

Якщо заколю одного гусака на їжу в дорогу, то залишиться тільки дев'ятсот дев'яносто дев'ять гусаків; якщо заколю одну курку, то теж залишиться тільки дев'ятсот дев'яносто дев'ять курок; якщо напечу хліби з одного пуда муки, то залишиться теж тільки дев'ятсот дев'яносто дев'ять пудів; якщо заріжу одну вівцю, то залишиться теж тільки дев'ятсот дев'яносто дев'ять овець. Адже отак загубиться рівний рахунок добру!'

І не знає жадібний багач, як йому бути. Пішов він за порадою до сусіда Давлетбаю, такого ж жадібного, як він сам. Сусід теж збирався їхати на ярмарок. Саранбай запитав:

— Що робити, сусід? Що узяти на дорогу?

— Знайшов над чим сушити голову! Вели Зінняту зарізати свого гусака — він теж їде на ярмарок.

Зрадів раді жадібний багач і поспішає до бідного Зінняту:

— Сусіде, Зіннят! Відвези нас з Давлетбаєм на ярмарок.

Не хотілося їхати Зіннят-агаю, але суперечити багачеві не посмів. Повіз він жадібного Саранбая з його сусідом Давлетбаєм на ярмарок, а на дорогу зарізав свого гусака.

Ось вони зупинилися на нічліг в одному селі.

Жадібний багач і жадібний сусід його думали про одне: як би ухитритися з'їсти цілого гусака і не ділитися з своїми супутниками.

Жадібний багач Саранбай придумав таку хитрість: хто побачить вночі хороший сон, той і з'їсть цілого гусака.

Лягли спати. Всю ніч жадібний багач Саранбай і жадібний сусід його Давлетбай думали, як би краще обдурити інших і самим з'їсти цілого гусака.

Вранці жадібний Саранбай почав розповідати:

— Ну, супутники мої, ось який хороший сон я бачив: сиджу я у себе удома, раптом підкочує до мого дому чоловік на парі рисаків і питає: Чи удома господар?' Я виходжу до нього назустріч. 'Підемо, Саранбай-агай, - говорить цей человек:— я приїхав за тобою!' Я сів і поїхав. І він привіз він мене в таке місце, що ні в казці сказати, ні пером написати. Довкруги квіти, фруктові дерева, усюди співають пташки. Виявляється, ми приїхали в рай. Ось підходить до мене один ангел і говорить: 'Ти, Саранбай-агай, житимеш тут'. Ось який сон я бачив!

Потім почав розповідати його сусід Давлетбай:

— А мені снилося, що я на красивому білому коні піднісся до самого бога. Прилетів я на небо і бачу — там зібралися всі багаті і знатні люди. Вони ласкаво прийняли мене в своє товариство і надали мені усяких почестей, - закінчив він свою розповідь.

Настала черга Зінняту розповісти свій сон.

— Що говорити, обидва ви бачили дуже хороші сни, — почав Зіннят спокійним голосом, - а мене ви залишили одного. Один з вас поїхав в рай, інший піднісся на небо. А я не знав, що ви залишитеся там ненадовго. Захотів я їсти, та і з'їв всього гусака, а вам нічого не залишив.

Жадібний багач Саранбай і жадібний сусід його Давлет-бай тільки роти розкрили від здивування. Вони не знайшлися нічого сказати, і довелося їм сидіти голодними.
...