Десь-не-десь, в тридесятому царстві, в іншій державі жив цар з царицею чи князь із княгинею, і було в них два сини. От князь і каже своїм синам: , — Ходімо зі мною до моря, послухаємо, як морські люди пісні співатимуть.
От вони і пішли. Ідуть гаєм. Князь і захотів вивідати у своїх синів правди: котрий з них на відшибі буде, а котрий на його царстві хазяйнуватиме. Ідуть гаєм, коли ж стоїть три дуби. Князь глянув та й питає свого старшого сина:
— Сину мій любий, що б із цих трьох дубів було?
— А що ж,— каже,— батечку? Була б із них добра комора, а якби попиляти, то гарні дошки були б.
— Ну,—- каже,— синку, ти будеш хороший хазяїн. Тоді питає й меншого:
— Ну, а ти, синку, що б із цих дубів зробив?
Він і каже:
— Батько мій любий! Коли б мені була воля та сила, я б третього дуба зрубав та переклав на ті два, та скільки є князів і панів, я б їх усіх вивішав.
Князь почухав голову і замовк.
От прийшли до моря, стали усі дивитися, як риба грає, а князь узяв та меншого сина й пхнув у море:
— Пропадай же,— каже,—ледащо!
Тільки що батько сина у море пхнув, його кит-риба зараз вхопила та проковтнула живцем.
А в тій рибі було і повітря, і вода була, і іжа. Риба ж та пливала та ковтала кораблі з іжею та іншим скарбом. От діватися нікуди став Іван і тій рибі жити. Зі скарбу проковтнутого рибою добував собі їжу. Робити нічого було, то він з нудьги той скарб з місця на місце перекладав тай дуже з того сильний зробився, з тої ж нудьги багато він думок передумав та розумом зміцнів. Якось знайшов у одному возі люльку, тютюн і кресало. Узяв, у люльку тютюну наклав, викресав вогню і давай курити. Одну люльку викурив, наклав другу — викурив, наклав і третю — викурив. От та риба од диму і вчадила, приплила до берега і заснула. А по березі ходили мисливці. Ходили-ходили, а один побачив та й каже:
— Отже, братця, по гаях скільки ходили, та нічого не знайшли.
Чи ви бачите, он яка риба коло берега лежить? Давайте її стріляти!
От стріляли її, стріляли, потім познаходили сокири і стали її рубати. Рубали-рубали, коли ж чують — кричить у ній усередині:
— Ей, братця, рубайте рибу, та не зарубайте християнської душі.
Вони з ляку як кинуться і повтікали. От він у дірку виліз, що мисливці прорубали, вийшов на берег та й сидить. Сидить собі голий — бо на ньому що було убрання, погнило уже, може, він цілий рік був у рибі,— і думає собі: «Як мені тепер далі буди?»
А його старший брат зробивсь уже сам великим паном. Батько вмер, так він і зоставсь хазяїном на всій державі. Позбирались судді, сенатори, присудили шлюб взяти, тому молодому князеві, і їде він шукати собі дружби, а за ним велика свита їде, коли ж сидить голий чоловік. От і посилає він слугу:
— Піди спитай, що то за чоловік? Той приходить:
— Здоров!
— Здрастуй!
— Що,— каже,— ти таке?
— Я,— каже,— Іван Голик. А ви хто такі?
— Ми з такої й такої землі, ідемо шукати своєму князеві дружби.
— Піди ж ти скажи своєму князеві, що іде він свататись, та без мене не посватається.
Той вернувся до князя — так і так. Князь наказав слугам дати йому сорочку, штани, все, що треба. Той одягнувся. Привели його до князя; він і каже князеві:
— Уже ж коли мене взяли з собою, так усі мене й слухайте.
Будете слухати, то будемо живі, а не будете — пропадемо всі.
Князь сказав «добре» і звелів усім на його речі зважати. Ідуть собі, коли це — назустріч наче мишаче військо. Князь хотів так по мишах і йти, а Іван Голик:
— Ні,— каже,— підождіть, дайте мишам дорогу, щоб не зайняли ні однієї миші й шерстинкою.
Тут усі набік звернули. Задня миша о...