КАЗКА ПРО ІЛЛЮ МУРОМЦЯ І СОЛОВ'Я-РОЗБІЙНИКА
Ілля Муромець народився під городом Муромом, у бідній сім'ї. Батько й мама його ходили в ліс, дрова рубали, обробляли землю і сіяли, скільки могли. І так кормили сина Іллю, бо він слабий був на ноги. Тридцять літ Ілля на печі лежав, не міг стати, нічого не міг робити.
Коли пройшло тридцять літ, батько й мати Іллі Муромця були в лісі, на роботі, а Ілля лежав на печі; прийшли три дідугани і гукають:
— Іллюшко, Іллюшко, одчини двері! Він каже:
— Як же я вам відчиню, я слабий на ноги, я не можу встати.
— Устанеш, устанеш, ану піднатужся, Іллюшко, ану, встань! Ілля понатужився, як махнув ногами, так із печі зскочив зразу аж на землю. Зразу пішов, одчинив двері, старики увійшли і сказали:
— Ну, Ілля, ти мав велику хворість і пережив. Тепер ти будеш радіти, твій тато і мати будуть радіти, бо будеш ти здоровий і сильний богатир.
Подали вони йому кухоль води:
— От на, випий цей кухоль води, і тоді відчуєш, що буде з тобою.
Він узяв, хильнув раз.
— Ну, що відчуваєш?
— Велику силу в собі відчуваю.
— Добре, ану, потягни іще раз! Він перехилив, випив ще раз тої води...
— Ну, що тепер?
— Таку силу,— каже,— відчуваю, що коли б у сиру землю вставити кільце, то я взяв би за те кільце і всю землю перекинув би.
— Ну, добре. Тепер так, Іллюшко,— вони кажуть,— ти своєю силою не хизуйся і не розказуй нікому, а роби так, щоб тобою раділи твій тато й мама. Злого нікому не роби, а тільки роби добро.
В той час на Руську землю нападали татари. І от Ілля Муромець вирішив захищати рідну землю від татар. Якраз була оточена Казань. Ілля Муромець підійшов під Казань (а там були три царі татарських, богатирі), вирвав дуба і як почав колотить ті війська їхні. Розбив усе військо татарське, тільки три царі-богатирі осталися. Він прийшов до них і сказав:
— Ідіть у своє царство татарське і закажіть усім, щоб більше ніколи на Руську землю не приходили. Я б і вас теж тут поклав, але залишаю живими тільки для того, щоб ви всім заявили, аби більше не приходили сюди. Бо на Руській землі появився богатир Ілля Муромець, який всіх вас розіб'є.
Пішли ті назад, а Ілля Муромець зайшов у місто. Люди поховалися: хто в хату, а найбільше по церквах. Зайшов він у церкву — повно людей, плачуть і моляться богу.
— Що ви тут робите, люди добрі? — питає Ілля Муромець.
— Як що робимо? Що ти, не бачив, що в нас за містом татари стоять, зараз нас всіх поб'ють, поріжуть.
— Де ті татари? Ніяких татар нема, вийдіть подивіться. Вони як вийшли, як подивились — нема нікого, наче й не було
татар. Почали вони веселиться, почали дякувати Іллі Муромцю, почали його просить, щоб він зостався в них. А він сказав:
— Ні! Я вас визволив і піду далі визволяти, татари ще далі пішли. А ви тепер не бійтесь, до вас ніхто більше не прийде. Працюйте, як ви працювали раніше, і нікого не бійтесь. Сів Ілля Муромець на коня і поїхав собі. А поїхав він шляхом небезпечним, тому що дорозі сидів сильний і страшний розбійник — Соловей-розбійник. Там ні птиця не пролітала, ні звір не пробігав, ніякий богатир не проходив — Соловей-розбійник усіх повбивав.
Ілля Муромець узяв прямоїжджою дорогою, повз той ліс, де Соловей-розбійник сидів. А сидів він на трьох дубах, на дев'яти суках. Зробив собі там гніздо, щоб йому видно було по всьому лісу. Як тільки хто їде, йде,— він зразу як засвистить по-солов'їному, аж листя з дерев падає. А як зареве по-звіриному, так дерево ламається і хто живий там іде, падає на землю і вмирає от того звуку.
От як помітив Соловей-розбійник, що Ілля Муромець ...