Жив-був собі в одному селі бурлака Хведір Набилкін. Не дужий він був на силу, зате мав голову з розумом.
Захотілося йому стати богатирем. «Чим я не богатир? — думає собі Хведір Набилкін.
— І чому лише дужі можуть бути богатирями?»
Справив він собі полотняний намет, узяв косу замість ме¬ча, сів на свою кобилку-здохлятину і поїхав у світ.
їхав, їхав та й доїхав до великого міста. Бачить — стоїть край шляху стовп, а на ньому різні оповіщення висять. Він тут же витяг з кишені олівця і написав своє: що такого-то року, такого-то місяця, такого-то дня проїхав повз це місто могутній богатир Хведір Набилкін — ззаду його не доганяти, спереду не стрічати, а стати здалеку, шапку зняти й привітати!
Прибив оповіщення до стовпа, а сам далі подався.
А тим шляхом саме їхав справжній богатир Дубовик. Про¬читав оповіщення і дивується: що за новий богатир з'явився у їхньому царстві? Як же на нього хоч глянути: ззаду доганяти не вільно, спереду стрічати не дозволено... Доведеться хіба що хоч здалеку вклонитися йому.
Дубовик три версти круга дав, наперед заїхав, шапку зняв і гукає:
— Добридень, могутній богатир Хведоре Набилкін! Хочу твоїм молодшим товаришем стати. Де звелиш мені їхати з тобою — ззаду чи спереду?
— Ззаду їдь! — відказав Хведір Набилкін. Повернувся богатир назад і поїхав за ним назирці. Приїхали вони на широкий зелений луг. Хведір Набилкін
пустив свою кобилку пастись, а сам напнув намет та й ліг спати. І Дубовик своє шатро напнув віддалік.
Назавтра встав Дубовик, заходився меча гострити на ве¬ликому брускові. А Хведір Набилкін, побачивши таке, узяв¬ся свою косу відточувати на камені. Меч гостриться тихо: шах-шах, а коса — дзинь-дзинь об камінь!
Дубовик думає заздрісно: «Ну й меч же у цього богати¬ря! Дзвенить — не те що мій».
Потаборували вони на лузі два дні, на третій Дубовик і каже Хведорові Набилкіну:
- Живе тут недалеко Цмок-триголовий. Викликає він до себе кого-небудь із богатирів на бій. Чи сам поїдеш, чи мене пошлеш?
— Ет,— плюнув Хведір Набилкін,— буду я об таку дріб¬ноту руки бруднити! їдь ти!
Ну, богатир зібрався і поїхав. А Хведір Набилкін ліг спати.
Приїжджає Дубовик до Цмока.
— Хто ти? — питає Цмок.
— Чи не сам Хведір Набилкін? Чув я про тебе,— кажуть, навіть оповіщення висить, що но¬вий могутній богатир у цьому царстві з'явився.
Бачить Дубовик: Цмок дуже боїться нового богатиря Хве-дора Набилкіна. Він і одказує йому:
— Авжеж, сам Хведір Набилкін...
Ну що ж, Хведоре Набилкін, будемо битись чи мири¬тись?
Ні, нечиста сило, не для того їхав сюди сам Хведір Набилкін, щоб миритись, а для того, щоб битись!
Вихопив богатир Дубовик свого гострого меча і відтяв Цмокові всі три голови. Дві голови у болото затоптав, а тре¬тю на меч настромив і везе напоказ своєму старшому това¬ришу Хведорові Набилкіну. Приїхав та й питає його:
Де звелиш Цмокову голову подіти?
Кинь у кущ! — махнув рукою Хведір Набилкін.
Тим часом біля того міста проїжджав богатир Горовик]. Побачив оповіщення і здивувався: еге, осьде з ким цікаво було б зустрітися! Поїхав по слідах і прибув на широ¬кий зелений луг. Здалеку вклонився Хведорові Набилкіну й каже:
— Чи не візьмеш мене, могутній богатир Хведоре Набил¬кін, собі за товариша?
— Гаразд. Став свого намета. Напнув своє шатро й Горовик. Назавтра Горовик каже Набилкіну:
— З'явився у нашім краю поганий Цмок із шістьма голо¬вами. То чи сам поїдеш битися з ним, чи мене пошлеш?
Ет,— плюнув Хведір Набилкін,— буду я об таку дріб¬ноту руки бруднити! їдь ти!
Поїхав Горовик, відтяв усі шість голів Цмокові і одну-напоказ привіз...