У штаті Вайомінг водилися на рідкість тямущі ведмеді, про що розповідає один мисливець на грізлі, що промишляв в районі Біг-уїнд-Рівер року приблизно в 1885-му. Звали його Грізлі Гес, він сам так називав себе, а отже, так воно і було.

Одного разу трапилося йому у лісі знайти ведмежа. Гес забрав йогох до себе на виховання. По-перше, на потіху, а по-друге, на користь, на що-небудь воно може і знадобиться.
Ведмежа виявилось вельми схильне до навчання. З ним легко було ладнати, до того ж він виявився першокласним учнем і на льоту схоплював все, чому його учив Гес. Року не пройшло, як він навчився забивати стовпи для мисливського намету. Гес ставив стовп, мазав його зверху салом, на сало, само собою, сідала муха, ведмідь її — лясь! — лапою, і стовп входив в землю. Ось така була від нього допомога!

Гес так і прозвав його «Мій Асистент».

І хоча Асистент був ведмедем-грізлі, Гесу вдалося зробити з нього помічника навіть в полюванні на самих грізлі.

До двох років Асистент зростом порівнявся з бізоном. Гес об'їздив верхи на цьому грізлі берега Біг-уїнд-Рівер, і удвох вони непогано пополювали.

Проте якнайкращим помічником Асистент виявився в ролі кухарки. Як він готував, коли вони з Гесом розбивали мисливський табір! Цю науку, правда, він опанував не відразу. Гесу довелося з ним повозитися, але потім Асистент зметикував, що діватися нікуди, Гес готувати не любить і, якщо він не хоче померти з голоду, доведеться готувати самому. Так от і навчився.

Починав Асистент з того, що забивав стовпи для намету, потім поспішав за дровами, щоб розвести в таборі багаття. Дрова він складав акуратненько, навхрест, а зверху накидав ще сухих гілочок. У сірниках потреби не було, він і без них умів обходитися. І ось як. Залізною кришкою від похідного чайника Геса Асистент зіскоблював з копченої грудинки трішки сала. Побачивши сало у нього завжди починало смоктати під грудьми, і він починав лизати його. Але це тільки розпалювало його апетит. Покінчивши з салом, Асистент переходив до самої кришки. А зуби у Асистента були міцніші за точильний камінь, і тут же починали сипатися іскри. Ну, а вже що буває, коли іскра впаде на суху тріску, ви самі знаєте.
Ось тепер наступала пора подумати, з чого ж готувати? Але це було простіше простого, тому як Грізлі Гес і Асистент місце для табору вибирали завжди у води. Отже Асистентові залишалося тільки спуститися до річки, увійти до води до пояса і чекати, доки товстенька, форель сама не натрапить на нього в полуденній дрімоті.

Один помах ведмедячої лапи, і форелі можна було ні про що більше не турбуватися в цьому житті. Асистент обробляв рибку і відправляв її прямо на шиплячу сковороду.

З таким прекрасним Асистентом життя у Грізлі Геса було не життя, а казка. За зайву робітку він Асистентові, само собою, не платив. Чесно кажучи, він взагалі нічого йому не платив. Так і проходили їх дні безтурботно і щасливо, поки не забрели вони в місця, де водилися грізлі-гіганти.

Тут Асистент став проявляти неспокій. Чому? Важко сказати точно. Чи то він боявся, що його родичі озброяться проти нього за те, що він допомагав Гесу полювати , чи то його гризла думка, що, піди він від Геса до своїх рідних грізлі, йому б не доводилося так трудитися.

І ось в один прекрасний вечір, коли Асистент остаточно розклеївся і все у нього з лап валилося, він промазав і кинув вивуджену рибку мимо сковороди. На інший вечір трапилося те ж саме, немає, навіть гірше — форель замість сковороди шльопнулася Грізлі Гесу прямо на вуса.

Коли те трапилося, у Ге...