Була одна жінка, у котрої дітей ніколи не було. Раз пішла вона в бовт (склеп) щось купувати і межи другими купила вона на приправу й мало перцю. Вона той перець принесла додому і якось несподівано розсипала його по землі, стала збирати, а одно зерно перцю почало скакати по землі.
А вона: «Перчику, не скачи, бо іззім тебе». Та перчик таки не слухає й скаче. Раз! — вона ухватила перчика і пролигнула. Помалу дні проходять, жінка обзирається: «Який вітер, що я стала товща, як була?» — сама себе звідує. Час проходить, а жінка уже стала товста, що уже і ноги собі мало видить. Айбо що й більше: перчик став киватися в животі. О! Як не стане жінка йойкати, не стане бігати по селу і кричати: «Люде добрії, що чинити — із'їла перчик, та й той тепер у мені кивається?» Люди гадали, що жінка удуріла, а жінка-сирота правду казала, лиш не хотіли вірити..

Так. минуло і більше часу, і жінка вже ледь утривалася, і далі, далі родить жінка хлопця Перчика. І коли уродила, так запросив: «Мамо, дай хліба!» А жінка на те сердита, ухваткла бігар (кий) і хоче Перчика пекнути, а Перчик ісхватився і, йойкаючи, взяв утікати. Жінка тепер напудилася і дивиться, як Перчик через пороги щобаниться. Як Перчик переліз пороги, почав кричати: «Гей, люди, не дайте, бо мама тепер мене уродила і хоче мене на смерть убити!» Люди по учули, збіглися, увиділи Перчика сперед хижі і почали чудуватися: що то за дитина — лиш уродилося і так скоро говорило і ходило. На те вийшла і жінка із хижі, винесла Перчикові дараб хліба, та Перчик не хотів прийняти — лише цілий хліб. Дала йому жінка цілий хліб, а Перчик лиш тричі вкусив та й іззів хліб.

Як почне жінка йойкати, що буде вона чинити із таким ось чортом, таж він за один день поїсть увесь бабин хліб. Тут радять бабу люди, що аби Перчика похрестити дала, і, може, так вийде з нього чортова сила. Жінка так і зробила: ледве допровадила Перчика до церкви, де перехрестили і дали ім'я йому Грицько, яке Перчикові так полюбилося, що куди йшов, та все лиш казав: «Я Грицько Перчик бабин!»

Жінка попробувала його тепер узяти додому і думає:

може, ачей тепер Перчик менше буде їсти. Айбо Перчик прийшов додому, взявся до бабиного хліба і за день геть переїв. Сирота-жінка лиш за голову взялася, почала Перчика проганяти геть від себе, а Перчик каже: «Мамо! Я не йду відси нігде, коби я іще мало підріс, то і собі, і тобі досить хліба зароблю, но дай мені іще лиш один цілий хліб, та більше просити від тебе не буду, а іще й тобі дам».

Та і то треба знати, що відколи я це говорю, а Перчик уже на локоть підріс: і так йому треба було лиш один тиждень, аби цілий леґінь був з нього.

Так жінка порадилася та один хліб заробила, і дала Перчикові, аби іззів. Як Перчик іззів той хліб, так і стався з нього великий леґінь. А треба ще і те знати за Перчика, що була в нім і сила: коли було йому треба дров на огонь, то пішов у хащу і цілком із коренем вимик (витягнув) бука із землі і так приніс додому. А коли треба було їсти йому і бабі, то скоро пішов і взявся до якого заробку, так робив, як десять других.

Раз Перчик подумав, що буде шукати ґазду та буде служити (найліпше буде йому так). Тож так і учинив, хоч мати його й не пускала. Та він не слухав та й пішов у світ.

Іде. Зайшов у одну хащу, нападає на нього медвідь і каже: «Чоловіче, стій, бо я голоден, хай тебе ззім!» Він став, приждав медведя і каже: «Тут є, но як мене будеш їсти?» — «От так»,— каже медвідь і хоче Перчика їсти. А Перчик медведя так пекне по голові п'ястю (кулаком), що медвідь лиш перевернув...