Жителi мiстечка Готам – диваки. Проте вони вважають себе великими розумниками. Послухайте кiлька iсторiй про них.

І.

Пiшов якось один готамець на базар купувати вiвцю й зустрiвся на мосту з iншим готамцем, котрий саме повертався з базару.

– Куди це ти йдеш, сусiдоньку? – Та на базар, по вiвцю.

– По вiвцю? А як же ти її через рiчку переведеш? – Ну й дивак же ти, сусiде. Що ж тут мудрого! Як сам iду, так і вiвцю поведу – через мiсток.

– А я не пущу!

– А я переведу!

– Не переведеш!

– Ні, переведу!

I обидва так розкричалися, нiби вiвця вже була на мiстку. Доки вони сперечалися, з ними порiвнявся третiй готамець, котрий вiз на коневi мiшок борошна. Почув вiн їхню суперечку i крикнув:

– Ей, дурнi! I чого ви такий лемент зняли? Доведеться менi вас повчити. Завдав третiй розумник собi на спину мiшок з борошном, пiдiйшов до рiчки, висипав у воду i сказав:

– А нумо, помiзкуйте, скiльки тепер борошна у мiшку?

– Е-е-е, сусiде! Та ти що, глумишся над нами? Сам бачиш, мiшок порожнiй! – вигукнули обидва розумники.

– Правильно вiдповiли! – розсмiявся третiй готамець.

– Такi ж i вашi голови: зовсiм, зовсiм порожнi! Хто ж iз цих трьох готамцiв найрозумнiший?

II.

Забажалось якось готамцям, щоб у їхньому мiстi i взимку, i влiтку кувала зозуля. Побудували вони на головному майданi загiн – такий, як для коней. Потiм пiймали в лiсi зозулю, принесли її до того загону i сказали:

– Сиди тут i спiвай нам цiлий рiк. А не спiватимеш – нi пити нi їсти тобi не дамо! Сказали i пiшли. А зозулька, не довго думаючи, змахнула крильцями й полетiла. Загiн же був без даху! – Ну й хитрюща ж птаха!-дивувалися готамцi.

– Навiть iз загону втекла. Вирiшили вони пiймати іншу зозулю i побудувати для неї ще вищий загiн.

– Ну з цього вже нiзащо не вилетить! – вирiшили вони.

III.

Пiшов якось один готамець на базар продавати сир. Поклав вiн головки сиру до великого кошика і понiс. Та коли спускався з пагорба, одна головка випала і покотилася вниз.

– Е, брате, та ти, я бачу, бiгати майстер! – зрадiв готамець i, виймаючи з кошика одну по однiй головки сиру, покотив їх униз.

– Бiжiть самi на базар! – сказав готамець.

– А я пiду собi потихеньку без ношi. Та глядiть менi, не тiкайте! Дожидайтесь мене бiля базару. I пiшов собi не поспiшаючи. Та дiйшовши до базару, вiн не побачив там нiякого сиру. Бо, скотившись iз пагорба, якийсь кругляк потрапив до калюжi, якийсь закотився пiд кущ, а ще iнший загруз у придорожнiй канавi. А готамець бiгав базаром i кричав:

– Де тут мiй сир? Де мiй сир? – А хто його сюди принiс? – питали у нього.

– Хто, хто! Та нiхто! Мiй сир сам бiгати вмiє.

– Ну тодi, мабуть, твій товар сам себе раніш за хазяїна і продав! – регочучи, вiдповiдали йому люди, до яких вiн звертався....