Було в однієї вдови дві дочки: одна була гарна й роботяща нерідна, а інша своя- потворна і лінива. Але мати більше любила потворну і ледачу, а інший доводилося виконувати всяку роботу і бути в будинку попелюшкою. Бідна дівчина повинна була кожен день сидіти на вулиці біля криниці й прясти пряжу, та так багато, що від роботи у неї кров виступала на пальцях.

І ось сталося одного разу, що всі веретено залилося кров'ю. Тоді дівчина нахилилась до криниці, щоб його обмити, але веретено вискочило в неї з рук і впало у воду. Вона заплакала, побігла до мачухи і розповіла їй про своє горе.

Стала мачуха її сильно лаяти і була такою жорстокою, що сказала:

- Раз ти веретено впустила, то зумій його і тому дістати.

Повернулася дівчина до криниці і не знала, що їй тепер і робити, і ось стрибнула вона з переляку в колодязь, щоб дістати веретено. І стало їй зле, але коли вона знову прокинулася, то побачила, що знаходиться на прекрасному лузі, і світить сонце над ним, і ростуть на ньому тисячі різних квітів. Вона пішла по луці далі і прийшла до печі, і було в ній повно хліба, і хліб кричав:

- Ах, витягни мене, витягни, а не то я згорю, - я давно вже випікся!

Тоді вона підійшла і витягла лопатою хлібини один за іншим.

Пішла вона далі і прийшла до дерева, і було на ньому повним-повнісінько яблук, і сказало їй дерево:

- Ах, обтруси мене, обтруси, мої яблука давно вже достигли!

Вона почала трясти дерево, і посипалися, немов дощ, яблука додолу, і вона трясла яблуню до тих пір, поки не залишилося на ній ні одного яблука. Склала вона яблука в купу і пішла далі.

Прийшла вона до хатинки і побачила у віконці стару, і були у тій такі великі зуби, що стало їй страшно, і вона хотіла було втекти. Але стара гукнула їй услід:

- Миле дитятко, ти чого боїшся! Залишайся в мене. Якщо ти будеш добре виконувати у мене в будинку всяку роботу, тобі буде добре. Тільки дивись, стели як слід мені постіль і старанно збивай перину, щоб пір'я злітало, і буде тоді в усьому світі йти сніг бо я є - пані Метелиця.

Так як стара обійшлася з нею ласкаво, то на серце у дівчини стало легше, і вона погодилася залишитися і вступити до пані Метелиці в найми. Вона намагалася в усьому догоджати старій і всякий раз так сильно збивала їй перину, що снігу було по всьому світу вдосталь, і тому дівчині жилося у неї добре, і вона ніколи не чула від неї поганого слова.

Так прожила вона деякий час у пані Метелиці, та раптом засмутилась і спочатку сама не знала, чого їй не вистачає, але нарешті вона зрозуміла, що сумує за рідним домом, і, хоча їй було тут в тисячу разів краще, ніж там, все ж вона прагнула додому. Нарешті вона сказала старій:

- Я знудьгувалася по рідному дому, і хоча мені так добре тут під землею, але довше залишатися я не можу, мені хочеться повернутися наверх - до людей.

Пані Метелиця сказала:

- Мені подобається, що тебе тягне додому, і так як ти мені добре і старанно служила, то я сама проводжу тебе туди .- Вона взяла її за руку і привела до великих воріт.

Відкрилися ворота, і, коли дівчина опинилася під ними, раптом пішов сильний золотий дощ, і все золото залишилося на ній, так що вся вона була вся покрита золотом.

- Це тобі за те, що ти так старанно працювала, - сказала пані Метелиця і повернула їй також і веретено, що впало в колодязь.

Ось закрилися за нею ворота, і опинилася дівчина знову вгорі, на землі, і зовсім недалеко від будинку своєї мачухи.
І прийшла вона прямо в будинок до мачухи, і, тому що була вона вся золотом покрита, її прийняли і...