У одного господаря був пес. Та й як той пес постарів, а ґазда каже йому: “Уже ти постарів, службу на годний робити, то іди собі геть. Бити тебе не хочу, але відсилаю тебе, іди собі геть”.
Побіг пес у село. Біжить він попід терня та й якось зловив горобця. Питається горобець: “Що хочеш зі мною робити?” — “Га, хочу тебе з'їсти!” — “Е, дай мені спокій, на мені нема м'яса, лиш пір'я багато”.— “Що робити,— каже пес,— коли я голодний”.— “Якщо ти голодний, то пусти мене, і зараз матимеш їсти, скільки схочеш”.

Пустив його пес, а горобець каже: “Ходи за мною!” Летить горобець на обійстя до одного багача. Каже горобець: “Я залечу у хату, там жінка готовить обід, а ти іди за мною”. Улетів горобець у хату та й до образів, то на піч, фурк сюди, фурк туди — по цілій хаті літає. Ґаздиня лишила глечики та почала горобця ловити, каже: “Якщо б я тебе зловила, та прийдуть діти зі школи, то будуть гратися”. Так вона уганялася за тим горобцем, що пес з'їв усе м'ясо. Тоді горобець як побачив, що пес висунувся з хати, що уже не голодний, фурк надвір та й полетів. Ґаздиня до глечиків — ого! Обіду нема. “А бог би тебе,— каже,— побив!” Та й у плач.
Але горобець питається пса: “Ти вже ситий?” — “Ситий. Добре попоїв, коли б ще напитися”.— “Добре. Ходи зі мною”. Завів його горобець знов до одного багача на обійстя та й каже йому: “Стань тут за стіг сіна та й дивися, як я залечу до стайні, то ти іди та пий молока, скільки хочеш”. Але жінка на полуднє йшла доїти корів, а горобець улетів у стайню та й причаївся. Як уже удоїла повну дійницю, а горобець почав літати над коровами, попри ясла, а жінка дійницю поклала коло дверей та й почала його ловити, каже: “Занесу його дітям, та будуть гратися”. А пес поволі всунувся до стайні та й напився молока і пішов. Тоді горобець горою, горою — та й у двері, та й надвір. Жінка до молока, а молока — вже нема...
Отже зійшлися вони знов, ніби пес із горобцем, та й питає горобець: “А що, ситий?” — “Та вже ситий, нема що казати; напився, наївся, коли б ще й насміятися”.— “Добре,— каже горобець,— ще і насмієшся”. Привів його горобець у тік, стали за стогами сіна; каже горобець: “Дивися, що буде, та й будеш сміятися”. Але у току молотить дід з сином пшеницю. Прилетів горобець та й усе коло сина крутиться так, його навмисне зачіпає. Але син молотить, а далі не стерпів, та й як горобець навернувся ще раз, а він замахнувся його потягнути ціпом — горобець фуркнув у бік, а син діда ціпом фац по чолі, аж старому капелюх злетів на землю. А пес у сміх та й в ноги.
Зійшлися вони разом, питається горобець: “Ну що, ти уже ситий?” — “Ситий,— відповідає пес,— наївся, напився і насміявся... Дай тобі, боже, здоров'я!”...