Острівець Сандрей, один із Зовнішніх Гебрідськіх островів, розташований на південь від острова Барри, і його омиває безбережний Атлантичний океан. Навколо острівця киплять хвилі з білими гребінцями, а на березі завжди дме солоний різкий вітер. Над острівцем, пронизливо кричучи, проносяться морські птахи: чайки з тужливими голосами.

На цьому острівці колись жив один пастух. Дружину його звали Меріред. Вона дружила з однією "мирною жінкою", як за старих часів називали феями. (А ще плем'я фей називали: "добрі сусіди" і "маленький народ".)

Ця фея була крихітна жінка з гостреньким личком, блискучими очками і смуглявою шкірою горіхового кольору. Жила вона в зеленому, поросшем травою горбику, що підносився недалеко від будинку пастуха. Щодня фея дріботала по стежині до його будинку, відразу ж входила в кімнату і, підійшовши до вогнища, де горів торф, знімала з вогню і відносила з собою великий чорний казан. Все це вона проробляла мовчки, а перед самим її відходом Меріред їй говорила:

У сурму коваль насипле вугілля
І чавун розжарить до червоності.
Треба казан, повний кісток
До мене принести дотемна.

Увечері фея поверталася і залишала на порозі будинку казан, повний смачних мозкових кісточок.

І ось одного разу довелося Меріред відправитися на острів Барру, в його головне місто - Каслбей. Вранці перед від'їздом вона сказала чоловікові:

- Коли прийде "мирна жінка", скажи їй, що я виїхала в Каслбей. А вона хай візьме казан, як завжди бере.

Потім Меріред виїхала, а чоловік її, залишившись один в будинку. Трохи згодом він почув чиїсь легкі кроки, підняв голову і побачив, що до будинку підходить "мирна жінка". І тут йому чомусь стало страшно. Він пригадав раптом всі розповіді про те, як феї зачаровують людей, схопився з місця і, як тільки "мирна жінка" підійшла до порогу, закрив двері.

Треба сказати, що "маленький народ" дуже запальний і легко ображається. Блискучі очиці феї заблищали гнівом - так її розсердила грубість пастуха. Вона ступила ніжкою на виступ під вікном, а звідти видерлася на дах. Потім нахилилася над димовим отвором і щось крикнула.

Пастух в жаху притиснувся до дверей і раптом побачив, як великий чорний казан підстрибнув раз, потім ще раз і... вилетів в димар. Але там його зараз же схопила чиясь сухувата смуглява рука.

Не скоро наважився пастух відкрити двері свого будинку, а коли відкрив, феї вже не було.

У той же вечір Меріред повернулася з кошиком, повним свіжого оселедця, і перше наперве запитала чоловіка, чому казан не повернувся на своє місце у вогнищі.

- Адже "мирна жінка" завжди повертала його завидна, - додала вона. - Невже забула? Не схоже це на неї.

Тут чоловік розповів їй про все, що з ним трапилось, поки вона була у від'їзді, а коли доказав, Меріред гарно вилаяла його за дурість.

Потім вона встала, узяла ліхтар і побігла до зеленого горба, де жила фея. Світив місяць, і при її світлі Меріред відшукала свій казан. Він стояв біля підніжжя горбика і, як завжди, був повний смачних мозкових кісток. Меріред підняла казан і вже обернулася, щоб йти додому, як раптом чийсь нелюдський голос крикнув:

Мовчунка-дружина, мовчунка-дружина
Що до нас прийшла з дрімучих лісів
І ти, що стоїш на вершині горба
Пустите по сліду злих, лютих псів!

І тут з вершини горбика донісся дикий виск. Хтось темний, що там стояв, спустив із зграї двох зачарованих псів. З гучним протяжним гавкотом пси бігли з горбика. Хвости їх були закручені над зеленими спинами, язики вивалилися і бовталися між гострими іклами. Меріред по...