Давним-давно в далекій країні жив царевич. Хоча він і любив попустувати, але серце мав добре. Одного разу він стріляв у птахів камінням з вікна верхнього поверху палацу і раптом побачив стареньку бабцю, що шкандибала повз берег ріки з глеком води за спиною. В царевича наче біс вселився. Він узяв рогатку, націлився в глек і вистрілив. Через пробиту каменем дірку вся вода вибігла на землю.
Старенька розсердилася і засмутилася через свою втрату. Вона вже була готова виказати всі прокльони, що найшли їй на язик, коли підняла голову і побачила, хто її образив і прикусила язика. Глибоко скривджена, але вимушена мовчати, вона сіла на землю і тихенько розплакалася над своїм пробитим глеком. Побачивши результат своїх пустощів, юний царевич пожалкував, що так образив стару жінку. Він швидко спустився вниз до берега і, узявши щіпку, допоміг бабусі полагодити глечик. Потім збігав до річки, набрав повний глек води, допоміг підняти його на спину, після чого провів стару жінку додому.
Так смуток бабусі обернувся на радість. Старенька поглянула на царевича і її обличчя засяяло посмішкою. Тихо прошепотіла вона молитви, бажаючи юнакові щастя.
Мій юний пане, у тебе добре серце,– мовила старенька.– Я маю надію, що ти оженишся на Дролмакід. Царевич ніколи раніше не чув про Дролмакід. В ньому пробудилась зацікавленість, і він спитав:
– Бабуньо, а хто така Дролмакід? Чи вродлива вона? І де вона мешкає?
– Дролмакід – прегарна фея, що мешкає далеко звідси,– відповідала старенька. Почувши це, принц вирішив, що б там не сталося, відшукати красуню і оженитися на ній. Він засипав стару жінку питаннями про те, як знайти фею. Побачивши його рішучість, старенька сказала:
– Місце, де мешкає Дролмакід, знаходиться далеко звідси. На найбистрішому з коней ти зможеш проїхати цей шлях за десять днів і десять ночей. Опівдні десятого дня ти досягнеш густого помаранчевого гаю. Посеред нього росте високе, вкрите листям помаранчеве дерево. Це – будинок Дролмакід. Залізь на дерево. Там ти знайдеш апельсин, розміром з яйце. Зірви його, сховай на грудях і тікай геть так швидко, як тільки зможеш. Але пам'ятай: ти не повинен розкривати апельсин і заглядати всередину, інакше Дролмакід вилетить.
Царевич знову і знову дякував бабусі. Але коли він вже зібрався іти, стара жінка покликала його:
– Перед тим, як вирушити в путь ти повинен запитати оракула і обрати щасливий день, інакше ти потрапиш в бурю або зустрінеш ще яку-небудь біду. Повернувшись до палацу, юнак не міг більше стримувати себе. Він вирішив, не затримуючись, вирушити на пошуки, навіть не порадившись з батьком, оскільки побоювався, що той не дозволить йому їхати. На одинці він метушився в кімнаті, як мурашка на розпеченій сковороді. Тим часом зайшло сонце, і всі в палаці пішли спати. Царевич занадто поспішав, щоб згадати про те, що йому слід звернутися до оракула. Зайшовши до стайні, він вибрав білого коня і, скочивши на нього, помчав в місячну ніч по дорозі, яку вказала йому бабуся.
Вдень і вночі мчав кінь через засніжені гори і льодовики, через річки і долини. Ранком десятого дня на обрії виник безкрайній зелений ліс. Царевич натягнув поводи і повільно заглибився в гай. Посередині росло високе, вкрите листям помаранчеве дерево, все усипане золотими плодами. Наче володар, воно здіймалося над околицею.
– От, напевно, те саме дерево! – подумав царевич. Він під'їхав ближче і зупинився. Потім заліз на дерево і розпочав свій пошук. Раптом крізь густе листя блиснуло світло. Царевич виліз вище і, звичайно ж, знайшов апел...