У давні-старожитні часи жив на землі троль Пейкко. Ніхто не знав, звідки він з'явився. Одні говорили, що Пейкко такий же володар природи, як господиня моря Велламо, як лісовий цар Тапіо, інші вважали, що Пейкко звичайний чоловік, тільки живе в лісі. Словом, ніхто про нього нічого путнього сказати не міг. Знали одне: Пейкко набагато вище і міцніше найвищих чоловіків, обличчя в нього заросле, волосся кошлате, руки-ноги товсті, наче з колоди вирубані. Пейкко був старий, багатий і дурний. Так кажуть.
У давні-старожитні часи жив на землі троль Пейкко. Ніхто не знав, звідки він з'явився. Одні говорили, що Пейкко такий же володар природи, як господиня моря Велламо, як лісовий цар Тапіо, інші вважали, що Пейкко звичайний чоловік, тільки живе в лісі. Словом, ніхто про нього нічого путнього сказати не міг. Знали одне: Пейкко набагато вище і міцніше найвищих чоловіків, обличчя в нього заросле, волосся кошлате, руки-ноги товсті, наче з колоди вирубані.
Пейкко був старий, багатий і дурний. Так кажуть.
Варто було Пейкко прийти в село, сільські обов'язково над ним жартували, і перший серед всіх - молодий Матті.
От одного разу прийшов Пейкко в село і давай сперечатися з Матті, що пересидить його в парилці, будь-який пар витримає. Що ж, затопили лазню, пішли паритися.
А Матті вирубав у стіні лазні дірку і непомітно висунувся на вулицю.
Пейкко знай розжарює камені, знай окропом їх обливає. Піч сичить, як сто кішок, а Матті всі просить - додай парку та додай. А що йому! Він стоїть біля дірки в стіні та свіже повітря вдихає!
Не виніс Пейкко жар у парилці і вибіг на вулицю, а під лазню сунув палаючу головешку. Спалахнула лазня і миттю дотла згоріла, одна піч стоїть незаймана.
Матті-то тим часом через дірку у двір виліз, від пожежі врятувався.
На наступний день пішов Матті з сільськими дивитись на пожарище, а там - Пейкко.
- Чи добре ти попарився вчора ввечері? - Злиться Пейкко.
- Яке там! - Посміхнувся Матті.- Погано ти протопив баньку, пару зовсім не подав, замерз я.
Другий раз зустрілися Матті і Пейкко взимку і знову схопилися.
- Дуже люта нині зима-то, - пробурчав Пейкко.
- Хіба? - Здивувався Матті.
- Звичайно! У такий мороз ніяка робота не заладиться.
- От ще! Немає такого морозу, щоб я не перетерпів. Сперечаємося?
- Сперечаємося! - Зрадів Пейкко, а сам як напустив на Матті крижаний мороз та студений вітер.
Стиснув Матті зуби і ну махати сокирою - поліна від колоди так і відскакують!
У Пейкко зуб на зуб не потрапляє, не знає, як від холоду сховатися.
- Чи не занадто сильний мороз сьогодні? - Питає.
- Може, і міцний, та вітер неабияк пригріває, - схитрував Матті.
Здивувався Пейкко: з чого б це Матті тепло-то?
Зупинив Пейкко вітер, мороз зупинив, все одно толку від них ніякого. Знову Матті його поборов.
Тоді Пейкко умовив Матті у стрибках битися - хто глибше в землю ввійде. Погодився Матті: давай, каже, зі скелі стрибати. А сам вночі викопав біля підніжжя гори глибоку яму, наповнив її хмизом і хвоєю прикрив.
Встали вранці на краю скелі, зараз почнуть стрибати. Пейкко стрибнув - до колін у землю ввійшов. Матті стрибнув - немає його як немає, і голови не видно. Від подиву Пейкко відкрив рот, так, з відкритим ротом, і стояв, поки Матті з ями не виліз.
- Та ти, видно, чаклун, - зітхнув Пейкко, - як же інакше зумів ти в землю врізатися?
- Не чаклун я, - відповів Матті, - а звичайний чоловік і вже куди розумніше тебе. ...