Жив на світі бідний чоловік, і було у нього три сини. Нічого не нажив чоловік, окрім одного бика. Він помер, а бика залишив синам у спадок. Та краще б зовсім не лишив нічого, тому як сини перевелися, голови собі ламаючи, як їм бути, як бика на три частини ділити. Молодший син, Ішток — його всі Дурним Іштоком звали за дурість, - запропонував братам бика забити, а м'ясо продати і розділити гроші порівну. Але хіба ж старші брати будуть згодні, якщо дурень щось запропонує! Та тільки брати нічого придумати не можуть, а годувати бика не хочуть, один на одного кивають: спробуй його покормити — бик то не тільки мій, але і твій. Зовсім охлянула бідна тварина, одні ребра стирчать.

Нарешті змовилися на тому, що всі троє побудують бикові по хліву: у чий хлів бик по своїй волі зайде, тому і володіти ним. Засучили рукави, будувати почали. Два старші брати, кожен розуму палата, кам'яні хороми спорудили, в яких і герцогові пожити не негоже, а Ішток, дурна голова, наламав віток зелених і сплів з них сарайчик. Старші брати сміються, над меншим потішаються:

- Дурень ти, дурень, спершу знайди такого бика-дурня, на зразок себе самого, щоб він до тебе пішов!

Коли всі троє управилися, бика в двір випустили. Вшкварив бик хвостом, пробіг по двору і раптом забіг в сарайчик Іштока.

Трапилося так, що бик дурному братові дістався.

Старші брати зляться, а молодший, ні слова не кажучи, повісив торбинку собі на шию і погнав бика в місто продавати. Йшов він, йшов, побачив березу. А тут вітер піднявся, гойдає березу, стогне вона, потріскує. Зупинився Ішток, прислухався : що говорить береза? І почув, що береза питає:

- Крр... крр... дорого чи віддаси?

- Тобі віддам за сто форинтів, - відповідає Ішток березі.

- Крр... крр... згодна, - говорить береза.

Прив'язав Ішток бика до берези, стоїть, грошей чекає. А береза, звичайно, грошей йому не дає.

- Ей, береза, викладай гроші! — кричить їй Ішток.

Але береза скрипить, крекче під вітром, і чується Іштоку:

- Крр... крр... завтра віддам!

«Що ж, можна і завтра», - подумав Дурний Ішток і повернувся додому.

Брати його питають:

- Ну, дурень, за скільки бика продав?

- За сто форинтів.

- І хто ж купив його?

- Та береза одна.

Повалилися брати із сміху, по землі качаються, за животи тримаються, але Дурний Ішток ображатися не став. Назавтра пішов він до берези, а від бика одні кістки залишилися та мотузок — в ту ж ніч його вовки з'їли. Став він знову у берези гроші просити, а вона йому:

- Крр... крр... завтра віддам!

Завтра так завтра. Пішов Ішток додому. На інший день та ж відповідь:

- Крр... крр... завтра віддам!

Так три тижні пройшло. Тут вже і дурня зло узяло: підхопив він сокиру, підійшов до берези і говорить:

- Віддай гроші, не то зрубаю тебе!

- Крр... крр... завтра віддам!

- От, ти як?! Ну зажди!

Розмахнувся сокирою і всадив його березі в бік, так і застогнала, бідна. Потягнув Ішток сокиру назад, а з насічки золото посипалося. Нападало його стільки, що Ішток торбинку під завязку набив.

- Значить, гарно я робив, що не поспішав, - он скільки відсотків набігло!

Пішов він додому, узяв відро, з якого коней поять, висипав туди золото, ситом накрив, поставив під навіс. Брати диву далися: звідки дурень стільки золота узяв? Але ще більше тому дивувалися, що братик до золота і не торкається, на одній мамализі живе, як і раніше.

- Адже він, дурень, і не знає, що з грошима робити! — сказав старший брат середньому.

І змовилися золото викрасти: вже їм пояснювати не треба, на що гроші потрібні!

Вибрали вони зо...