По той бік скляних гір, за шовковим - лугом, стояв дремучий ліс. У густому лісі, в самій гущавині, жила стара ведмедиця. У ведмедиці були два сини. Коли ведмежата підросли, вирішили вони піти по білому світу щастя шукати.

Спочатку пішли до матері попрощалися з нею. Обняла стара ведмедиця синів і наказала їм ніколи не розлучатися один з одним.

Обіцяли ведмежата виконати наказ матері і рушили в дорогу. Спочатку пішли вони по узліссю, а звідти - у поле. Йшли день, йшли другий, нарешті всі запаси у них закінчилися. А по дорозі дістати було нічого.

Брели довго поряд ведмежата.

- Э, братик, до чого ж мені їсти хочеться! - поскаржився молодший.

- А мені і того більше! -відповів старший.

Йшли вони йшли, доки раптом не набрели на велику круглу головку сира. Хотіли було поділити її порівну, але не зуміли.

Жадність здолала ведмежат, кожен боявся, що іншому дістанеться більша частина.

Сперечалися вони, лаялися, гарчали, як раптом підійшла до них лисиця.

- Про що ви сперечаєтеся, молоді люди? - запитала шахрайка.

Ведмежата розповіли про свою біду.

- Яка ж це біда? - сказала лисиця. Це не біда! Поділю вам сир порівну: мені що молодший, що старший - все одне.

- Як гарно, діли! - вигукнули з радістю ведмежата!

Лисичка узяла сир і розламала його. Та розламала головку так, щоб один шматок був більше іншого. Ведмежата зразу помітили:

- Цей більше! Лисиця заспокоїла їх:

- Тихіше, молоді люди! І це не біда. Трохи терпіння - зараз все улагоджу.

Вона відкусила добрий шматок від більшої половини і проковтнула його. Тепер великий шматок став меншим шматком.

- І так нерівно! - затурбувалися ведмежата. Лисиця подивилася на них з докором.

- Ну, повно, повно! - сказала вона. - Я сама знаю свою справу!

І вона відкусила від більшої половини здоровенний шматок. Тепер більший кусок став меншим.

- І так нерівно! - закричали ведмежата зтурбовано.

- Та буде вам! – ледве вимовила лисиця, оскільки рот її був набитий дуже смачним сиром. - Ще зовсім небагато - і буде порівну.

Ведмежата тільки чорними носами водили туди-сюди - від більшого до меншого, від меншого до більшого шматка. Доки лисиця не наїлася, вона все ділила і ділила.

На той час, як половинки порівнялися, ведмежатам майже сиру не залишилося: дві крихітні крихти!

- Що ж, - сказала лисиця, - хоч і помалу, та зате порівну! Смачного вам ведмежата! - хихикнула і, помахавши хвостом, втекла. Так буває з тими, хто скупиться.
...