Давним-давно в привільному степу жила бідна людина. Одного разу змовився він з одним багачем за чверть десятини хліба обробити його землю. Став він працювати на цього багача, працював до глибокої осені. Коли ж підійшов час жнив, випав великий іній і заморозив частку хліба бідної людини. Виявилось, що бідна людина пропрацювала дарма весь рік.

Наступного року знову пішов до того ж багача і домовився узяти за роботу півдесятини, але вже з середини полів господаря. Коли підійшла осінь, знову заморозило хліб бідної людини. А хліб у господаря знову уцілів. І цього разу бідна людина нічого не отримала.

"Що за диво, чому у багатого не заморозило хліб, а у мене заморозило", - подумала бідна людина. І стиснулися у нього груди від горя. Вирішив він знайти Мороза-лиходія, який заморожує його хліб. Три дні і три ночі він точив свою сокиру. Потім відправився в шлях. Пішов прямо на захід - туди, куди і олені не доскакують, куди і цар-птах не долетить. Йде, йде, немає кінця-краю його шляху. Раптом бачить, підноситься перед ним гора до небес. Він поліз на цю гору і абияк дістався до вершини. Там і опинилося те місце, куди крилаті не прилітали, копитні не доходили.

На самій вершині гори бідна людина побачила будинок. Заходить, а перед ним срібний стіл, на столі - всякі страви. Наїлася бідна людина і сховалася під столом.

Раптом заходять люди, чути голоси:

- Ай, їду нашу хтось з'їв!

- Який запах чую, хто міг зайти? - питає Мороз.

- Мороз! Я тобі своєю сокирою голову відрубаю! - відповідає з-під столу бідна людина.

- А чому ти захотів мені відрубати голову? - питає Мороз.

- А чому ти заморожував два роки мою ділянку хліба, а у багатого господаря не заморожував?

- Мій хлопчик, я не знав, що я заморожував. Виходь сюди, - говорить Мороз.

Коли бідна людина вилізла з-під столу, Мороз посадив його за срібний стіл і почав пригощати.

- Ти не гнівайся... Я тобі дам таку річ, щоб ти до самої смерті не голодував і не мерзнув, - сказав Мороз. І дав він бідній людині торбину.- Цю торбину відкриєш, коли потрібно буде.

Узяв бідний цю торбину і відправився додому. По дорозі він дуже зголоднів і замерзнув. Відкрив торбину. З неї вийшли дві дівчини і розставили перед бідняком всіляку їжу. Нагодувавши його, вони знову зайшли в торбину. Прийшов він додому і знову відкрив торбину. Вийшли ті ж дівчата, викинули з дому всі брудні, рвані речі і наповнили будинок всім новим, красивим. Ні в чому не було тепер потреби.

Зайшов до нього одного разу господар та дізнався, чому не йде бідняк працювати.

- Звідки у тебе таке багатство?- подивувався він.

- А хіба я повинен все життя бути в нужді?- гордо відповідає бідна людина.

Заздрість здолала багатого. Запрошує він до себе бідну людини і давай пригощати м'ясом та міцною горілкою. Напоїв він бідну людину, почав розпитувати. Не утримався бідняк - розкрив свій секрет. Тоді багата людина з дружиною стали ще старанніше поїти його горілкою, розважати та умовляти.

Бідна людина від таких почестей зовсім втратила розум і дала слово продати свою торбину. Втратила свою чарівну торбину бідна людина, стала жити колишнім життям. Він знову голодував, мерзнув, як раніше, плакав і горював. І вирішив він ще раз сходити до Мороза.

Узяв він сокиру і знову відправився в шлях. Прийшов на ту ж високу гору, зайшов в будинок і став чекати господаря.

Ввечері прийшов Мороз.

- Мороз, ти заморожував мій хліб два роки і примушував мене голодувати і мерзнути до цих пір, - сказав йому бідняк.

- Друг мій, я ж тобі дав річ, яка могла тебе все жи...