У лісі, густому й темному, жив чарівник, якого звали Можу Те На Що Здатний.
Але казка не про чарівника, а про його до-чок - Глею та Бімбок. Бімбок була надзвичайно вродлива: тоненька-тоненька, з довгим чорним волоссям, яке аж заплутувалося у траві, коли Бімбок рвала білі квіти. Більше вона не вміла нічого робити. Коли квітів збиралося стільки, що з пелюсток можна було пошити плаття, Бімбок кликала Глею, меншу сестру. Вона теж була вродлива, але всі захоплювалися працьовитістю Глеї, її вмінням шити обнови з пелюсток, з трав, з тополиного пуху і кульбаби.
Ось і того дня, про який я хочу розповісти, Глея шила з сухої глиці курточку для Їжачка. І раптом із-за дерева долинув сердитий голос Бімбок:
- Глеє! Хіба ти не знаєш, що я йду на бал до русалок? На бал! На бал!.. Мені потрібне нове плаття!
І Глея відіклала вбік курточку, яку шила для Їжачка, й побігла до Бімбок.
- Ці пелюстки, сестричко, нагадують хмарки, - сказала Глея, побачивши купу білих пелюсток. - Я могла б пошити з них гарне плаття, але такі ж білі плаття будуть і в русалок. Краще пошию тобі плаття з пелюсток курячої сліпоти. У вечірніх сутінках ти будеш схожа на сонячний промінь!
- Гаразд! - сказала Бімбок і додала:
- Плаття принесеш увечері!..
Ой що це було за плаття! Незвичайне... Сяйливе... Воно пахло лугом і сонцем.
Навіть Бімбок задоволено посміхнулася.
- Йди, - сказала вона Глеї, а сама мерщій зодягла плаття і відчинила вікно, так їй гаряче стало від хвилювання.
Саме в цю мить пролунав глумливий сміх старого Ворона-Крумкача, який зазвичай
спав на гілці могутнього дуба і в снах бачив лиш одне: війни, війни, війни...
- Ти й справді думаєш, що плаття гарне? - крикнув Крумкач.
- Як ти могла довіритись Глеї! Плаття пошите з болотяної трави. Ха-ха-ха!..
І тоді Бімбок тупнула ніжкою й почала зривати з себе плаття.
- Глеє! Негіднице! - закричала вона.
А старий Крумкач, сівши на пліт під вікном, заговорив по-змовницьки:
- Зараз прибіжить Глея. Попроси, щоб пошила тобі плаття з місячного сяйва або з річкової хвилі...
А Глея уже убігла до кімнати:
- Що трапилося, сестрице? Тобі не сподобалось плаття?
Бімбок ще раз тупнула ніжкою:
- Хочу плаття з місячного сяйва або з річкової хвилі!
- Це неможливо, - зітхнула Глея. - Місячне сяйво невловиме, так само як і річкова хвиля.
- Ха-ха-ха! - засміявся старий Крумкач і знову всівся на гілку могутнього дуба.
Щоки в Бімбок почервоніли. "Хіба ти не бачиш, що Глея тебе ненавидить?!" -
кричала злість у її серці. І Бімбок накинулася на Глею.
Будь-які чвари, навіть найкоротші, починаються тоді, коли людське серце залишає любов.
Глея не плакала, хоч стусани сипалися й сипалися на неї.
А старий Крумкач тим часом підлетів до вікна, за яким Можу Те На Що Здатний читав чарівну книжку.
- Як ти можеш читати в таку хвилину? - злорадо закричав він. - Твої дочки порушили родинний закон!
Можу Те На Що Здатний зітхнув на повні груди й відразу опинився в кімнаті Бімбок. Він не любив довго говорити, тому сказав коротко:
- Ти, Бімбок, будеш кожного року міняти своє вбрання і - лишатися в тому ж самому. А ти, Глеє, повертайся на своє місце й закінчуй шити курточку для Їжачка.
І Можу Те На Що Здатний знову зітхнув на повні груди й зник, ніби його й не було в кімнаті.
А Глея злякано зойкнула. З високого крісла, де сиділа Бімбок, сповзла довга тонка Гадюка, яка з того часу щороку міняє свою шкіру і залишається все такою ж... тонкою довгою Гадюкою. Але розмова тепер не про неї.
Коли ви побачите в річці чи в озері спритну сяйливу Плотвичку, знайте, що вбрання їй поши...