По той бік океану небаченого виднілося море, а серед моря великий- привеликий острів. Посеред цього острова стояла велика гора, на ній росло тисячолітнє дерево. На тому дереві було дев'яносто дев'ять гілок, і на дев'яносто дев'ятій вітці висіла торба з дев'яносто дев'ятьма потайними кишеньками; у дев'яносто дев'ятій кишеньці зберігалася мудра книга мого дядька Лаци, було в ній дев'яносто дев'ять листів, на дев'яносто дев'ятому листі я прочитав ось цю казку.

У невідомі часи жив чоловік, бідний-прибідний, а сусід його був ще бідніший. У чоловіка був син, у сусіда — дочка. Думали бідняки, і вирішили своїх дітей поженити, дві жебрацькі торби разом скласти.

— Знаєш, що я надумала, чоловік? — каже молода дружина.— Нічого, що ви іншої віри, спробуйте раз попоститися в п'ятницю: може, господь вас обдарує за це.

Послухався молодий чоловік ради, і в п'ятницю чесно постив, ні шматочка в рот не брав, але господь нічого йому не дав. «Ну, що ж, - думає бідняк, - спробуємо ще раз, нехай за богом боржок залишиться». В наступну п'ятницю він знову піст оголосив, і в наступну теж — сам не помітив, як і сім п'ятниць пройшло. А господь все не поспішає борги віддавати. «Ну якщо, далі так піде, - розсердився бідняк, — якщо господь хотів мене нагородити, тоді зараз саме час». Подумав бідняк, і говорить дружині:

— Чуєш, дружина, випечи мені коржик в золі, я вирішив сам до господа бога піти. Потрібно ж дізнатися, в чому я сплохував.

Дружина випекла коржик, і бідняк пішов бога шукати.

Опівдні опинився бідняк у дрімучому Герецкому лісі, бачить, на поляні старий на двох волах оре, а воли зовсім малесенькі, з горошинку. Привітався бідняк. Старий привітно питає:

— Куди шлях тримаєш, бідна людина?

— Мені, батько, до пана бога дійти потрібно, - відповідає бідняк.— Сім п'ятниць підряд я постив, а він нічого не дав мені за це. Ось я і вирішив дізнатися чому.

— Ну, ради цього ноги морити не потрібно, — говорить сивий старий. — Ось дам я тобі цих двох волів. Не дивися, що вони з горошину, заживеш з ними у розкоші. Тільки нікому їх не продавай ні за що!

Повів бідняк двох маляток-волів додому. На другий день з ними в ліс відправився. Віз по колесу, по дошці зібрав по сусідам: один колесо йому дав, інший — вісь, третій — дишло; все це він зібрав, приладнав — як-ніяк, а все ж таки віз. Поклав він на віз дві колоди, а більше не сміє: не стільки за віз боїться, скільки за волів турбується. Та тільки були воли не прості а чарівні; він вже зібрався в зворотний шлях, а один віл і говорить:

— Невже ми станемо ганьбитися, по селу їхати з цими жалюгідними двома колодами? Ні, господар, ти вже навантаж віз, як слід.

Бідняк тільки головою покрутив, але зважився все-таки, навантажив колод цілу гору. Тільки з лісу виїхав, а назустріч граф котить з сільським старостою. Побачили панове, що два воли з горошинку отаку гору дрів тягнуть, трохи навзнак не повалилися.

Граф, біднякові говорить:

— Цих волів, в тебе я купую мужик. Скільки ти за них хочеш?

— Не продам я їх, пан граф, - відповідає бідняк. Розсердився граф, наказав біднякові Герецкий ліс за один день зорати і заборонувати, а не встигнеш, без волів залишишся. Бідняк мало не плаче,що тут поробиш? А віл йому раптом говорить:

— Не засмучуйся господар, знайди тільки плуг, далі не твоя турбота.

Побіг бідняк по селу. Один дав колесо від тачки, інший — леміш великий, той — леміш малий, цей — постромки; години не пройшло ,зібрав бідняк плуг.

Відправилися в Герец. Коли пришли, один віл-малятко говорить:

— А ...