Жили в одній державі у давнину два сусіди. Один з них обманом, нечесним шляхом розбагатів і став купцем. Інший сусід чесною працею звів собі будинок, розбив сад, став садівником. Одного разу між сусідами розгорілася суперечка. Купець говорить:

- Послухай, сусід, бачу я, як ти вдень і вночі у поті чола свого трудишся. Давай я навчу тебе легко заробляти гроші.

- І як це? - запитав садівник.

- Купуй дешево, продавай дорого, одурюй людей, будь-якими шляхами прагни увірвати більше. Ось тоді і багатство твоє примножиться, і спокійніше на душі стане, - повчав купець.

- Ні, сусіде, - відповідав садівник, - не хочу я такого багатства. Людина повинна заробляти гроші тільки чесною працею.

Але купець не погоджувався з цим. Довго вони сперечалися так. Нарешті купець запропонував:

- Давай вийдемо на дорогу і запитаємо у перших три стрічних, хто з нас має рацію. Якщо скажуть, що маєш рацію ти, віддам тобі все своє добро, якщо ж буду прав я - заберу все твоє. На цьому і порішили.

Вишли на дорогу. Чи довго, чи коротко йшли вони, зустріли на дорозі хлопцеві.

Купець сказав:

- Розсуди ти нас, синок. Я говорю, що багатство краще накопичити оманом. А ось сусід мій стверджує, що добро необхідно наживати чесною працею. Хто з нас має рацію?

- Звичайно, маєш рацію ти, пан купець, - відповів хлопець.

- Ну, що я тобі говорив? - вимовив купець, обернувшись до сусіда.

Садівник не надав великого значення словам хлопця, подумав про себе, що молодий ще, звідки йому знати таке, і запропонував:

- Ну що ж, продовжимо шлях. Аллах трійцю любить - залишилися двоє.

Вони пішли далі, дійшли до лісу, заглибилися в нього. Ішли-ішли і вийшли на зелений лужок, на якому із землі било джерело. Напилися вони води з джерела, небагато відпочили і знову пустилися в шлях. Незабаром зустрівся їм мисливець - по обличчю видно було, що лиходій. Купець підійшов до нього:

- Братик мисливець, розсуди ти нас. Я говорю, що багатство краще копити хитрістю, нечесним шляхом, а ось садівник стверджує, що чесний шлях кращий. Відповідай, хто має рацію з нас?

- Пан купець, - відповів мисливець, - маєш рацію ти. Бідний садівник здивовано вимовив:

- Братик купець, підемо, пошукаємо третього. Подивимося, щось скаже він.

Чи довго, чи коротко йшли, дійшли до якоїсь юрти. Бачать, перед юртою сидить старичок. Поздоровавшись честь честю, розповіли старому про свою суперечку.

- Я вважаю правим купця, - сказав старий, вислухавши їх.

Садівник, почувши відповідь старого, трохи розуму не позбувся.

"Цікаво, чи є в цьому краю хоч одна чесна і порядна людина? - думав він про себе. - Кого не зустріли, всі схвалюють безчестя і неправду".

- Скажи, старий, а чим ти сам займаєшся? - запитав вже вголос садівник.

- Я був шахським катом, - відповів старий.

"Ну, якій же справедливості можна чекати від ката?" - вирішив садівник.

І ось, програвши в спорі, садівник був вимушений віддати все нажите чесною працею добро купцеві. Залишившись без всього, садівник вирішив: чим жити серед таких людей, краще переїхати в інші краї. Задумано - зроблено: зібрався і рушив в шлях. Скоро казка позначається, та не швидка справа робиться, йшов він йшов і дійшов до печери в дуже пустинній місцевості, оточеній крутими скелями. Лив сильний дощ, сховатися, окрім як в печері, було ніде, тому він увійшов до неї. Озирнувся, бачить печера-то обжита. Стільки тут всякого добра, що очі розбігаються. У одному кутку - коштовності, в іншому - дорогі тканини, далі - мішки з пшеницею і рисом. І чого тут тільки не було! Наступили суті...