Ви знаєте, чому сова так сердито кричить вночі: “Уух, уух!”? Якщо ні, то зараз взнаєте. В минулі часи – то було не при моєму віці, і не при вашому – в Англії водилося багато всякої нечисті. Всякі там ельфи, паки, велетні, розмовляючи жаби та інше. І, звичайно, феї, які були всесильними і всемогутніми. Вони часто приймали образ людей і дізнавалися про всі людські таємниці. Але більше за все феї полюбляли карати людей за негарні вчинки і нагороджувати за добрі.

Якось ввечері одна така могутня фея прийшла в селище, що в графстві Харфордшир, під виглядом простої убогої і постукала в хату пекаря. Двері виявилися не зачиненими, і фея увійшла до крамниці. Там було темненько, пахло свіжо спеченим хлібом, а в глибині палала жаром велетенська піч. Біля печі поралась гарненька чепурна дівчина – донька пекаря. Поруч з нею на великому низькому столі купою лежали свіжі, хрумкі хлібці.

Фея замилувалась дівчиною, дивлячись, як вона вправно виймає з палаючої печі готову партію хрумких хлібців і відправляє в полум'я нову. По готовим хлібам дівчина постукала кісточками пальців, аби перевірити чи добре вони пропеклися, і тоді вже виклала їх на низький стіл.

– Подайте шматок хліба бідній жінці! – попросила тремтячим голосом фея, переодягнена у стару жебрачку. Донька пекаря продовжувала займатися своїми хлібами, ледве удостоївши стареньку поглядом. Щоб позбутись бабусі, дівчина відірвала шмат сирого тіста і кинула їй.

– Але у мене в хижі немає вогню, аби випекти його,– сказала старенька, піднявши з підлоги цей шмат тіста.– Дозволь мені покласти його разом з твоїми хлібами у піч. Донька пекаря була дуже велика гордячка, щоб відповідати якійсь там убогій бабусі.

Проте, коли прийшов час відправити в піч нову партію хлібів, вона дозволила бабуні покласти на дерев'яну лопату і її шматок тіста. Коли ж хліби підрум'янилися і дівчина витягла їх з пічі, виявилось, що з маленького шматочка зробилася найбільша і найрум'яніша хлібина. Убога простягнула до неї руку, але дівчина відштовхнула її.

– Іди геть, бридка жебрачка! – крикнула вона

.– Це не твоя хлібина! І скільки стара не просила, дівчина ні за що не хотіла віддати хлібину, а замість цього кинула феї шматок сирого тіста, навіть менший за перший. Але коли старенька поклала його в піч, він теж перетворився на велику й рум'яну хлібину, ще більшу і рум'янішу за першу.

Проте дівчина знову не дозволила бабусі узяти цю хлібину і знову хотіла вигнати її, але стара попросила дати їй останній, третій шматок тіста, аби спробувати щастя. І дівчина кинула їй зовсім крихітний шматок, навіть не поглянувши на стареньку.

Коли втретє витягла з печі величезну, рум'яну хлібину, яка вийшла з крихітного шматочка тіста, що вона кинула убогій бабуні втретє, дівчина відштовхнула кричучи заїкаючись від злоби: “Уух… уух…геть!”.

В цей час із згорбленої бабуні вона перетворилася на струнку молоду жінку, замість драного шмаття з її плечей спускалася сяюча мантія, а крива крюка перетворилася на сяючу чарівну палицю. Але дівчина не дивилась на фею, а все кричала, заїкаючись від злості:

– Уух… уух…

Фея труснула чарівною палицею та наклала на неї свої чари, перетворивши на сіру сову, що з голосним “уух, уух!” вилетіла у вікно. От тепер ви знаєте, чому сови так сердито кричать ночами....