Пішов один бідний чоловік у світ шукати собі якого-небудь статку. Покинув свою хату й дружину.
— Знайду який статок, повернуся додому; а не знайду - живи як хочеш,— каже він дружині, виходячи з хати.
Іде він день, іде другий і приходить у ліс. Стоїть у лісі хатинка. А вже надвечір'я, в лісі починало темніти.
«Дай,— думає чоловік,— зайду переночую тут». Постукав у віконце.
Хто там? — питає хтось із хати.
Подорожній.
Що тобі треба?
Будьте ласкаві, пустіть переночувати. Відчинилися двері. Увійшов подорожній до хати. Бачить —
у хатинці пусто, але чистенько.
В кутку стоїть тільки один стіл і дві лавки. А за столом сидить дідок старенький.
— Сідай,— каже дідок.
Сидять вони, гомонять. Сидять годину й другу. А нашому подорожньому їсти хочеться, а на столі ні шматочка хліба. От дідок і каже:
— Ну, мий, брате, руки та й за стіл сідай, бо бачу — ти їсти хочеш.
Помили вони руки й за стіл сіли. От дідок і каже:
— Диво, іди в хату живо! Увійшов до хати індик.
— Січися, рубайся, у горщик накладайся, до вогню при¬ставляйся й на стіл подавайся!
Індик сам зарізався, сам обскубся, до вогню приставився, зварився й на стіл подався.
— їж,— каже дідок,— тільки кісток не гризи.
З'їли вони все м'ясо, кістки поклали на стіл, а дідок каже:
— Диво, збирайся та за поріг вибирайся!
Диво зібралося, зіскочило зі стола й пішло за поріг. Позирає подорожній і дивується.
От,— каже,— якби мені таке Диво! Продай ти мені його, дідусю!
Я не продаю нікому за гроші, а добрим людям і так віддаю.
І подарував це Диво чоловікові. Узяв бідний чоловік інди¬ка під пахву й пішов додому.
Рада жінка, що її чоловік повернувся, а він каже:
Ось приніс я Диво, ти лиш поглянь, що тут буде! На¬клади дров у піч, а сама за стіл сідай.
Наклала жінка в піч дров і сіла за стіл, а господар каже:
— Диво, іди в хату живо.
Увіходить індик.
— Січися, рубайся, у горщик накладайся, до вогню при¬ставляйся, на стіл подавайся!
Диво само зарізалося, обскублося, поклалося в горщик, приставилося до вогню, зварилося й на стіл подалося. З'їли вони все м'ясо, а кістки на стіл поклали.
— Диво, збирайся й за поріг вибирайся!
Зібрало воно кістки й пішло в сіни.
Пожив так чоловік, із дру¬жиною днів кілька, а Диво годувало їх. Вийшли дрова. Поїхав господар у ліс дрова рубати. Приходить піп до його дружини.
Чув, що у вас якесь Ди¬во є. Чи не від духа злого воно? — питає жінку піп.
— Покажи мені його.
— Сідайте, панотче, за стіл, воно зараз увійде.
Сіли.
— Диво, іди в хату живо!
А Диво не слухається. Узяла жінка кочергу.
Ось я ж тобі! — та по Диву кочергою! Приросла кочерга до Дива, а жінка до кочерги. Кричить вона з усієї сили:
Ой, панотче! Допоможи від кочерги відірватися! Підійшов піп і каже:
Та що це таке?
Узявся бабу рятувати й сам приріс. Приходить дяк і каже:
— Панотче! Що ви так довго сидите? Обідню треба пра-
вити.
Бачиш ти, лихо яке: від кочерги не можу відірватися.
— А бодай вам смішно було! — сказав дяк і хотів попа відірвати, і сам до нього приріс.
Прийшов дзвонар попа рятувати й сам до нього приріс.
— Чого ви поприліплювалися тут? — запитав, прийшов¬ши, церковний староста й хотів допомогти. Але як дотор¬кнувся до попа, то й сам приріс.
Прийшла попадя, а піп кричить:
— Не берися за кочергу, бо й ти приростеш! Біжи по¬клич шептуху, щоб допомогла нам.
Побігла паніматка шептуху кликати. Прийшла шептуха. Шептала, шептала, взялася за кочергу й сама приросла. Ме¬тушаться вони, як мухи біля горщика. А тут Диво з місця зрушилося, усіх на двір потягло, з двору на вулицю. Пови¬бігали люди на вулицю, поглядають, о...