У глибокій долині, поритій кочкарником, на березі Золотого озера жила в незапам'ятні часи дівчина Хонхінур. І було в неї двадцять сім улюблених брязкалець.
Прийшла одного разу до дівчини хитра лисиця і каже:
- Покликали мене на весілля до Хартаган-хану, а в мене, нещасної, навіть брязкалець немає. Чи не даси мені двадцять сім своїх, добра дівчина Хонхінур?
- А я з чим залишуся? - Здивувалася Хонхінур і не дала лисиці брязкалець.
Розсердилася лисиця і каже:
- Я йду, але через три дні повернуся, якщо ти і тоді не даси мені своїх брязкалець, то я проковтну твоє Золоте озеро і потопчу твою Кочкувату землю!
Пригрозила і пішла.
Сидить дівчина Хонхінур, гірко плаче. Летіли два лебеді, почули дівочий плач і запитують:
- Чому ти, дівчино, плачеш?
- Та як же мені не сумувати, як мені сліз не лити, - поскаржилася Хонхінур. - Приходила до мене лисиця, просила двадцять сім брязкалець, а я не дала. Тоді лисиця пообіцяла повернутися через три дні і забрати брязкальця. А якщо я не віддам їх, вона вип'є Золоте озеро і розтопче мою Кочкувату землю.
Кажуть два лебеді дівчині Хонхінур:
- Не журись і не плач! Якщо прийде лисиця просити двадцять сім брязкалець, не віддавай жодної. А якщо буде загрожувати, що проковтне озеро і розтопче землю, ти спитай: "Чи не тому в тебе такий широкий рот, що ти колись вже намагалася проковтнути озеро? Чи не тому в тебе немає копит, що ти вже намагалася розтоптати Кочкувату землю ? "
Піднялися лебеді і полетіли в сусідній гай.
А через три дні з'явилася лисиця і каже дівчині Хонхінур:
- Віддавай двадцять сім своїх брязкалець, а не то я проковтну Золоте озеро і потопчу Кочкувате землю!
- Не отримаєш ти двадцять сім брязкалець! - Відповідає дівчина Хонхінур. Чи не тому в тебе такий широкій рот, що ти вже намагалася проковтнути озеро, та не змогла? Чи не тому в тебе немає копит, що ти вже намагалася розтоптати Кочкувате землю, та все без толку?
Здивувалася лисиця.
- Хто тебе навчив таких слів? - Питає.
- Сама додумалася, - відповідає дівчина Хонхінур.
- А поки ти думала, ніхто поруч не пробігав, ніхто мимо не пролітав? - Не вгамовується лисиця.
- Пролітали два лебеді, - обмовилася дівиця Хонхінур.
- І куди ж вони зникли? - допитується лисиця.
- У сусідню гай відлетіли, - відповідає Хонхінур.
Пішла лисиця шукати лебедів. Весь гай оббігала, кожен кущик і дерево обнюхала. Нарешті знайшла вона лебедів у сосновому дуплі. Зловила їх лисиця і давай тріпати, примовляючи:
- Навіщо ви навчили дівчину Хонхінур розуму, навіщо позбавили мене двадцяти семи брязкалець?!
- Не бий нас, лисиця! - Кликали лебеді, - Краще проси, що хочеш. Усе зробимо.
- Відвезіть мене за море! - Каже лисиця.
Взяла вона в морду з землі ялинову палицю, закусила її міцніше, підхопили лебеді своїми сильними дзьобами цю палицю з обох кінців і понесли лисицю за море. Ось уже стали до іншого берега підлітати. Побачили люди двох лебедів, що несуть лисицю на палиці, стали дивуватися, гадати стали.
- Чого лисиці на тому березі не вистачило? - Один у одного запитують.
- Двадцяти семи брязкалець! - Закричала вона, разжав зуби, і полетіла у воду.
Ледве-ледве вибралася лисиця на піщану мілину. Обтрусилася вона, провела поглядом відлітаючих лебедів і тільки тоді зрозуміла, що не повернутися їй більше на інший берег моря, не бачити їй двадцяти семи брязкалець.
...