Провінцією Синано правил князь, який відрізнявся завидним здоров'ям, перебував у розквіті сил і терпіти не міг старих людей.
Немає від них ніякої користі, казав він. Тих, кому перевалило за сімдесят, всіх до єдиного він висилав на віддалений острів. Прогодуватися там було дуже важко, люди похилого віку ж і зовсім не могли добути собі прожитку і швидко гинули. Горем і ненавистю до князя сповнилися серця жителів Сінано, але нічого вдіяти вони не могли.
Жив один селянин зі своєю старенькою матір'ю-. З голови у нього не виходила думка, що матері вже виповнилося сімдесят років і ось-ось мають з'явитися князівські чиновники і відвести її. Хіба перенесе вона далеке заслання? Яка вже там робота в полі - все у нього з рук валилося!
Поміркувавши, селянин викопав під підлогою яму і поселив у ній мати.
Одного разу до князя прибув посол з листом від правителя сусідньої провінції. У листі говорилося: "Зробіть мені мотузку з попелу, а не зробите - піду на вас війною і розгромлена".
Військо у правителя тієї провінції було сильне, і на перемогу сподіватися не доводилося. Князь, опинившись у скрутному становищі, скликав своїх наближених на раду, але ніхто не знав, як виготовити таку мотузку.
Тоді по всьому князівству було оголошено: "Хто вкаже спосіб зробити мотузку з попелу, отримає від князя велику нагороду".
У народі тільки й розмов було, що про навалу і розорення, яким піддасться рідна земля, якщо не вдасться змайструвати мотузкувірьовку з попелу.
- Навряд чи у кого це вийде, - говорили люди. Нікому й на думку не спадало, як треба взятися за справу. І тоді наш селянин подумав: "Може бути, моя матінка знає, як це зробити?"
Спустився він у підпілля і розповів матері, що турбує людей. Стара засміялася:
- Та це легше легкого! Треба гарненько просочити мотузку сіллю, а потім спалити, от і все!
"Що і говорити, старій людині розуму не позичати", - з гордістю подумав селянин. Він негайно ж відправився до палацу і розповів, як слід вчинити, щоб вийшла мотузка з попелу. Князь зрадів і дав селянину в нагороду багато грошей. Мотузку, яку, здавалося, виготовити було неможливо, вручили послу, і той поспішив до своєму володареві.
Минуло небагато часу, і з сусідньої провінції знову прибув посол. На цей раз він привіз дорогоцінний камінь і лист, що свідчило: "Просуньте через цей камінь шовкову нитку, а не зумієте - піду на вас війною".
Князь почав розглядати камінь зі всіх сторін. У камені був отвір, за таке вузьке і звивисте, що пропустити через нього нитку не було ніякої можливості.
Князь скликав наближених на раду, і вони визнали завдання нерозв'язною.
Тому, хто здогадається, як просмикнути шовкову нитку через отвір в камені, була запропонована велика нагорода. Але як люди ні ламали собі голови - придумати нічого не могли.
А селянин знову відправився за порадою до матері.
- Що ж тут важкого? Треба намазати медом камінь біля одного кінця отвору, прив'язати до мурашки і пустити його з іншого кінця. Мураха поповзе на запах меду по всіх закрутах і простягне за собою нитку крізь отвір, - відповіла вона, посміхаючись.
Селянин заквапився до палацу, постав перед князем, і розповів йому все, що почув від матері.
Князь був дуже задоволений і добре нагородив його. А посол, отримавши назад дорогоцінний камінь з просмикнути через нього шовковою ниткою, відправився геть.
Похнюпився правитель сусідньої провінції, коли повернувся його посол. "Так, є в Синано розумні люди! Не так-то просто прибрати до рук цю землю!" -Подумав він.
А в Синано всі заспокоїлися і вир...