Багато століть тому знаходилась в Тібеті велика держава Було. Мешканці цієї держави займалися лише скотарством. Тому вони не знали іншої їжі, окрім яловичини та баранини, не пили інших напоїв, окрім ячого та козячого молока. Про смачну цзамбу і цянь, що з зерен ячменю роблять, ніхто навіть і не чув.
Мешкав в державі Було один коваль, майстер на всі руки. У того коваля був син, на ім'я Ачу, юнак розумний, добрий і відважний. Одного разу від іноземних купців, що прибули до країни Було з різним товаром, Ачу почув про золотаві зерна ячменю, які дають смачну і поживну страву. – Це чудове зерно,– сказали купці,– зберігається в печері могутнього гірського духа Жуди, що мешкає за дев'яносто дев'ятьма високими горами і дев'яносто дев'ятьма широкими річками. І вирішив тоді Ачу вирушити до гірського духа і попросити у нього насіння ячменю для свого народу.
Розповів юнак про свій намір батькові та матусі. Довго не погоджувалися батьки відпустити свого єдиного сина в таку важку і небезпечну путь. Але юнак був наполегливий, і батьки нарешті поступилися. Двадцять приятелів Ачу вирішили їхати разом з ним до гірського духа. Всім їм коваль викував по доброму мечу, і раннім літнім ранком маленький загін вирушив в дальню дорогу. Довго їхав Ачу зі своїми супутниками. Важким був їхній путь. Тільки перейдуть вони через одну гору, попереду відразу ж інша виступає. Тільки переправляться через одну річку, їм зустрічається інша. То один, то другий гинули дорогою сміливці, що супроводжували Ачу. Хто в глибоке провалля впав, хто в стрімкій річці втопився, кого дикі звірі роздерли або отруйні змії покусали.
Отже, перейшовши через дев'яносто вісім гір і дев'яносто вісім річок, живим залишився лише один Ачу. Тримаючи на поводах свого коня, крок за кроком почав сходити юнак на дев'яносто дев'яту гору. Досягнувши перевалу, він побачив там стару жінку, яка пряла вовну під високою сосною. Підійшов до неї Ачу, шанобливо вклонився і спитав, де знаходиться помешкання гірського духа Жуди і як до нього дістатися.
Хто ти є, і навіщо тобі потрібен Жуда? – спитала його стара. Ачу розповів їй, звідки він і що привело його сюди. Сподобався бабуні – а була то богиня землі – ввічливий і красивий юнак, і вона сказала:
– Жуду знайти дуже легко. Зійдеш з гори, побачиш річку. Перейди через неї і йди верхи вздовж берега. Біля витоків річки тобі зустрінеться величезний водоспад. Там три рази вигукни ім'я гірського духа, і він з'явиться.
Дійшов Ачу до витоків дев'яносто дев'ятої річки і побачив водоспад, який з шумом спадав з високої гори. Став обличчям до водоспаду і голосно вигукнув: – Шановний гірський дух Жуда! З'явись мені, будь ласка, у мене є до тебе справа! Вигукнув він ці слова три рази, і раптом із струменів водоспаду виник величезний старець. Голова його здіймалася понад горою, а борода, що звисала до самої ріки, сама була схожа на водоспад.
– Хто мене гукав? – громовим голосом спитав гірський дух.– Чи не ти, юначе? Звідки ти прийшов і навіщо я тобі потрібен?
– Шановний гірський дух Жуда,– відповідав йому Ачу,– я прийшов сюди з країни Було. Говорять, у тебе є насіння ячменю. Дай мені трішки цього насіння, і я віднесу його своєму народу.
– Ти помилився, юначе,– засміявся гірський дух,– у мене ніякого насіння немає. Ячмінь вирощує цар змій Кабуле, лише в нього є зерня ячменю. Зажурився Ачу. Почав він гірського духа розпитувати, де мешкає цар змій і як у нього зерня ячменю роздобути.
– Цар змій,– відповідав йому дух,– мешкає у великій гірській печері, в семи дн...