В одному прекрасному краї, який лежить трішечки ближче до Сонця і трішечки далі від Місяця, у краї, багатому золотими нивами, прозорими ріками, синіми озерами та темни стояла, а може, й понині стоїть, одна хатина.
А жив у тій хатині селянин на імення Янка. Здоровий, як зубр, добрий і не дуже мудрий. Було у нього три сини, двоє волів та одна кішка.

Орав Янка землю, пас корів і хмари. І жив би зовсім добре, якби не звалилася на нього біда.
Було це давно. Так давно, що на Білій Русі тоді ще чорти водилися. І в кожного з тих чортів було своє місце роботи.
Один жив у воді, випасав щупаків, линів та окунів. Був зеленим і кошлатим, дуже схожим на купу баговиння. Звали його Водяник.
Другий жив у лісі, пас оленів і був схожий на оброслий мохом пень. Коли зустрінеш, то й не відрізниш. Звали його Лісовик.
Але був і третій, що жив по хатах і пас цвіркунів, цей був найбільш шкідливим. Ріжки в нього були, як у кізки, зубки, як часничок, хвостик, як помело.
І облюбував цей чорт Янкову хату. І не те, щоб зі злості шкодив, а просто був пустун. Тільки від тих пустощів Янці аж плакати хотілося. Ще б пак! Адже ти теж не від злості пустуєш? Ну от, а батьки часом плачуть. Негарно!
Не стало в хаті від чорта спокою. Позаплітає коням гриви так, що потім не розчешеш, а думають на синів. Вершки з молока позлизує, а думають на бідну кішку. Інколи взимку так завиє в комині, що в людей аж мороз по шкірі і страшно надвір виходити. Або залізе в комин, з'їде по ньому і натрусить у борщ сажі.
А то виймуть із печі пиріг і здивуються: на пирогу невеличкий відбиток. Це чорт на гаряче тісто відпочивати сідав. Грівся з холоду.
Геть не стало життя. Янка йшов ночувати, навіть в холоди, на сінник. Ледь бідних дітей не поморозив. І вирішив, врешті-решт, через ці чортові вибрики, забити хату дошками і податися з дітьми, кіньми, волами і кішкою світ за очі.
Покинувши свою батьківщину, темні ліси, світлі річки та чисті води. І стало б на Білій Русі менше ще на одну селянську хату, коли б не почулись якось увечері на дорозі важкі кроки.
Тупу-тупу-тупу,
Несе ведмідь ступу.
В ній уперемішку
Цукор і горішки,
Цукерки-солодці
В золотій обгортці.
Навесні і влітку
Несе ведмідь діткам
Солодкую ступу.
Тупу-тупу-тупу...
Йшов поводир з ведмедем. Ходили вони від села до села.
Поводир пісні співав і грав на цимбалах. А ведмідь показував, як жінки воду носять та як діти горох крадуть. І цим вони з ведмедем заробляли собі на харч щоденний.
- Здоров будь, Янку! Чи не впустиш нас з ведмедем переночувати? - запитав поводир.
- Мені що? Ночуйте, - відповів Янка. - Тільки ж сам я на сіні сплю.
- А що таке?
- Та завівся у мене в хаті чорт. Так пустує, що рятунку нема. Віриш, на пирогах відпочиває.
У комині виє. І часом, у темні ночі, щось у підпіччі, як жар, горить.
Страшно.
- Е-е, - сказав поводир. - Не всі ж такі дурні, як твого батька діти. Щоб ото поводир, та ще з ведмедем, якогось там чорта злякався?! Не бувало ще такого на світі!
- Ну йди, борщу поїж. Там ще горщик з пареною ріпою стоїть, так, коли нічого за ніч не трапиться, то вранці підживишся. А я на сіно. Як стемніє, я в хату боюся заходити.
Ну от, посьорбав поводир борщу, погодував ведмедя та й примостився спати на лаві. А ведмідь уклався біля печі і теж задав хропака.
Це було так давно, що тоді ще на Білій Русі навіть картоплі не водилось.
Замість картоплі запарювали ріпу або брукву. І от спить поводир і бачить сон, як він уранці ріпу наминає.
Ледь глупа ніч настала - чорт тут як тут. Скотився комином, здійнявши цілу хмару сажі, і почав, з...