Раніше всі гусаки білі були.

Давним-давно жила біля озера гусяча сім'я – батько-гусак, мати-гуска і двадцять одне гусеня. Рано уранці йшли гусаки до води, щоб попустувати та попастись вволю. У той же час на озері плавали лебеді, і гусаки інший раз зустрічалися з ними. Лебеді важливо пропливали мимо, високо задерши голови, не звертаючи на сусідів ніякої уваги.

Одного разу найменше гусеня, побачивши у воді своє віддзеркалення пропило, гордо витягнувши шию:
– Погляньте на мене, ну чим я не лебідь!
Гусаків потішили його слова, а малюк образився:
– Ви просто заздрите мені, – сказав він.
І з того дня Довга Шийка – так стали називати це зарозуміле гусеня– вирішив, що він найкрасивіший і найрозумніший в сім'ї. Бідолаха навіть собі навигадував що довелось йому зявитись на світ з золотого яйця.

Коли гусяча сім'я дружно сідала до столу, мати-гуска подавала їжу у великій мисці. Довга Шийка не хотів їсти те, що лежало перед ним, а норовив вихопити ласий шматочок з-під носа у братиків і сестричок. За столом раз у раз спалахували сварки.

Одного разу гуска спробувала усоромити сина, але той не вгамовувався.

– Бач, які! – заперечувало норовисте гусеня. – Собі все найсмачніше вибираєте, а мені підкладаєте що гірше.

Бачивши, що мати зовсім зневірилася і не може справитися з сином, втрутився батько-гусак. Він ударив задираку дзьобом і запитав строго:

– Коли ти навчишся їсти без сварок?

Слова батька тільки розсердили гусеняти. Він замахав крильцями і запищав:

– Не я затіваю сварки! Ти краще їм скажи. Вони терпіти мене не можуть із-за моєї лебединої шиї! Всі ви дуже дурні! Краще мені з лебедями дружити.

З того дня Довга Шийка перестав дружити з гусаками, навіть по одній з ними стежинці ходити не бажав, самотньо шкандибав віддалік. Гусеняті діставалося за горду вдачу – то собака поженеться за ним, то яструб налякає. Утікаючи від кривдників, гусеня згадувало про рідню і рятувалося в зграї. Але як тільки небезпека проходила, він знову брався за старе.

Пройшов час. Довга Шийка підріс, окріпнув і зовсім перестав визнавати своїх. Одного разу, не бажаючи йти зі всіма, він запізнився до обіду. А коли прийшов, то побачив, що йому ні зернятка не залишилося. Він обернувся і, задерши ніс, пішов геть, тому що був впевнений, що гусаки мстять йому за розум і рідкісну красу. Не поспішаючи, перевалюючись добрався він до озера і поплив до того берега, де жили лебеді. Біля очеретів він зупинився. Раптом очерети розсунулись, і Довга Шийка побачив прекрасних лебедів. Вони побудували своїх малюків ланцюжком і відправилися на прогулянку по озеру. А гусеня влаштувалося за ними.

Пропливли круг, іншій і вибралися на берег. І прийнялися лебеді веселитися – завели пісні, пустилися в танок. Вони ляскали над головами великими білими крилами і витіювато перебирали лапками. Дзюркотливі голоси їх були прекрасні.

Настала черга Довгої Шийки. Але наше гусачок, який все життя сторонився братів і сестер, ні співати, ні танцювати не умів. Наслідуючи лебедів, він спробував було змахнути крилами, та не утримався на ногах, впав. Хотів заспівати, але з горла бідолахи вирвався різкий, неприємний звук. І чого іншого можна було чекати від гусеняти, яке тільки і уміло що на рідних кричати?

Придивилися до нього лебеді і здивувалися:

– Ти звідки такий узявся? Ти ж гусеня, ось і ступай до своїх! Киш, киш!

Зашипіли вони і ну чужака щипати, а він упирається, не хоче додому повертатися. Тоді лебеді обступили гусеняти з усіх боків, підчепили носами і підкинули догори. Довга Шийка боляче гепну...