Були собі чоловік та жінка. Чоловік часто сварився з жінкою.
Гультяйка ти! гримає на неї.
— Я й орю, й кошу, а ти навіть обід лінуєшься принести мені на поле!
Та в мене дома роботи більше, як у тебе в полі,— від¬повідає жінка.
— Коли мені той обід носити?
Чоловік не вірить жінці:
— Яка вдома робота! Таку роботу я гуляючи зроблю. Розізлилася жінка.
Коли так, каже, то я поїду орати, а ти залишайся вдома.
Чоловік зрадів:
— Добре. Тепер ти побачиш, хто з нас правду каже! Ора¬ти — це не горшки в печі переставляти.
Зібралася жінка в поле й каже чоловікові:
Тільки ж дивися, щоб усю роботу поробив. Чоловік кинув оком на хату:
А яка тут робота?
Бачиш, он розчина в діжі?
Бачу,— відповідає чоловік.
То намели муки в жорнах, заміси тіста, а як підійде, посади хліб у піч.
Ця робота легка,— махнув чоловік рукою.
— Яка ще? Сколоти масла.
І ця не важка% Що ще?
— Пильнуй телят на вигоні, щоб у шкоду не залізли. Обід звари та за квочкою наглядай, щоб з решета не злеті¬ла, бо яйця охолонуть.
Розповіла жінка чоловікові, що йому вдома робити, зібра¬лася й поїхала в поле. Чоловік тупає по хаті, посміхається сам собі: «Я не тільки цю роботу зроблю, а й висплюся».
Закурив він люльку й почав борошно молоти. А щоб хутчій робота йшла, прив'язав до пояса масничку зі сметаною. Крутить жорна, а сам хилитається, то сметана — бовть, бовть! — на масло сколочується.
Добре йде робота!
Тут раптом сусідські діти як зарепетують під вікном:
— Дядьку, ваші телята в шкоду залізли!

— Ах, щоб їх вовки з'їли! - закричав чоловік і, як стояв, прожогом кинувся на вигін.
А масничка тарах, тарах його по колінах. Пробіг він трохи та й гримнувся об зем¬лю. Накривка в масничці ви¬скочила, і вся сметана вилилася.
Піднявся чоловік, плюнув зі злості й побіг далі. Ви¬гнав телят з вівса й пригнав їх додому.
— Не хочете,— каже,— на
вигоні пастися, то стійте в хліві голодні!
Повернувся чоловік у хату. Дивиться, аж тут ряба свиня господарює: розсипала борошно, з'їла розчину й зігнала квочку з решета.
Витурив чоловік свиню геть, став посеред хати й чухає потилицю: що ж тепер діяти? Треба, думає, хоч яйця ря¬тувати, бо як охолонуть, то й курчата не виведуться: лихо буде від жінки... Покрутився сюди-туди — нема квочки.
Сів чоловік з горя сам на решето. «Як повернеться квоч¬ка,— думає,— тоді злізу обід варити, а її посаджу».
їхав саме козак і зайшов до хати води напитися. Угледів чоловіка на решеті.
Що ти робиш? — питається.
Курчат висиджую,— відповідає чоловік.
- Хто ж це тебе, небораче, посадив на решето?
Розповів чоловік про своє лихо — як він удома за госпо¬диню залишився і як не поталанило йому.
Пореготав козак, а потім давай батогом його шмагати... Лупить і приказує:
— Ось тобі за твою глу-поту! Жінка поле оре, а ти що робиш?
Крутився, крутився чоло¬вік і подушив усі яйця. Ба¬чить — нема рятунку. Зіско¬чив з решета та й драла. Заліз з переляку на горище й захо¬вався там у короб з пір'ям.
Козак напився води й по¬їхав далі. А чоловік сидить у пір'ї, від страху тремтить.
Тим часом приїхали жінчині батьки в гості. Увійшли до хати. Подивилася теща на безладдя й каже до діда:
Не диво, що зять із нашою дочкою свариться! Мабуть-таки й правда, що вона гультяйка.
Коли так,— каже дід, — то віддамо гостинець не дочці, а зятеві!
Чоловік усе це чув з горища. «Який же вони гостинець привезли?» — взяла його цікавість.
Перехилився він через короб, щоб поглянути на гости¬нець, а короб бубух! — і полетів додолу разом з чоло¬віком.
Почули дід з бабою грюкіт, вибігли в сіни й побачили там чо¬ловіка в пір'...